Розділ 4

— Не знаю, — твердо відповіла Філіппа. — Але я не відступлю.

— Авжеж. Ти ні перед чим не відступаєш.

Повітря здригнулося, підбори стукнули об підлогу в знайомому ритмі. Філіппа йшла до нього. Він запам’ятав нервовий ритм її кроків, коли вчора разом ішли вони через залу Аретузи, щоб посмакувати ікрою. Запам’ятав запах цинамону й нарду. Зараз запах той змішувався із запахом соди. Ґеральт виключав свою участь у будь-якому перевороті чи путчі, але оце роздумував, чи, якби брав таку участь, подумав би спершу про те, щоб почистити зуби?

— Він тебе не бачить, Філь, — сказав удавано сонливо Дійкстра. — Нічого не бачить і нічого не бачив. Та із красивим волоссям його засліпила.

Він чув дихання Філіппи й відчував кожен її рух, але незграбно рухав головою, удаючи безпомічність. Чародійка не дала себе обдурити.

— Не удавай, Ґеральте. Трісс затьмарила тобі очі, але ж розуму не відібрала. Яким дивом ти тут опинився?

— Вліз. Де Йеннефер?

— Благословенні ті, хто не відають, — у голосі Філіппи не було насмішки. — Бо більше вони проживуть. Будь удячним Трісс. Це було м’яке закляття, затьмарення скоро мине. А ти не побачив того, чого не повинен був побачити. Пильнуй його, Дійкстро. Я зараз повернуся.

Знову рух. Голоси. Звучне сопрано Кейри Мец, носовий бас Радкліффа. Стук реданських чобіт. І підвищений голос Тіссаї де Фрьес.

— Пустіть її! Як ви могли? Як ви могли це їй зробити?

— Це зрадниця! — у ніс, Радкліфф.

— Я ніколи в те не повірю!

— Кров не вода, — холодно, Філіппа Ейльгарт. — А імператор Емгир обіцяв ельфам свободу. А ще незалежну державу. Тут, на цих землях. Вочевидь, як виріжуть людей. І цього було досить, щоб вона відразу нас зрадила.

— Відповідай! — Тіссая де Фрьес, емоційно. — Відповідай їй, Енідо!

— Відповідай, Франческо.

Брязкіт кайданів з двімериту. Й співучий ельфійський акцент Франчески Фіндабайр, Маргаритки з Долин, найкрасивішої жінки світу.

— Va vort a me, Dh’oine. N’aen te a dice’n.

— Чи тобі цього вистачить, Тіссає? — голос Філіппи, наче гавкання. — Чи тепер ти мені віриш? Ти, я, усі ми є і завжди були для неї «д’ойне», людьми, яким вона, Ен Сейдхе, нічого не має сказати. А ти, Феркарте? Що тобі пообіцяли Вільгефорц й Емгир, що ти вирішив зрадити?

— Йди до диявола, збочена шльондро.

Ґеральт стримав дихання, але не почув звуку кастету, що зустрічається зі щелепою. Філіппа тримала себе в руках краще за Кейру. Або не мала кастету.