Розділ 4

Ще один бандит хотів рубанути відьмака кордом, але рубанув повітря. Ґеральт схопив його однією рукою за лікоть, другою за зап’ясток, крутнув, зваливши на землю двох інших, що намагалися устати. Бандит, якого він тримав, був сильним і не думав випускати корд. Ґеральт посилив хват і з тріском зламав йому руку.

Дійкстра, надалі стрибаючи на одній нозі, підняв із землі корсеку й намірився прибити відьмака до стіни тризубим вістрям. Ґеральт ухилився, обіруч схопився за держак і застосував відомий ученим принцип важеля. Шпигун, побачивши цеглу й каміння муру, що росли на очах, відпустив корсеку, але було запізно, аби уникнути зіткнення попереком із довбешкою химери, з якою дзюркотіла вода.

Ґеральт використав корсеку, щоб звалити з ніг чергового бандита, потім зіпер держак на камінь й ударом чобота зламав його, скорочуючи до довжини меча. Випробував палицю, спочатку вальнувши в потилицю Дійкстри, який сидів верхи на химері, а відразу після того стишив виття бурмили зі зламаною рукою. Шви дублету вже давно розійшлися під обома пахвами, й відьмак почувався значно краще.

Останній бурмило, який тримався ще на ногах, також атакував корсекою, вважаючи, що довжина її надасть йому перевагу. Ґеральт ударив його в перенісся, бурмило з розмаху всівся на горщик із агавою. Інший реданець, надзвичайно впертий, учепився у стегно відьмака й боляче вкусив. Відьмак став злим і сильним копняком позбавив гризуна можливості гризти.

На сходи забіг засапаний Любисток, побачив, що діється, і поблід, наче папір.

— Ґеральте! — крикнув за мить. — Цірі зникла! Немає її!

— Я цього сподівався, — відьмак зацідив палицею чергового реданця, що не хотів лежати спокійно. — Але ж тебе не дочекаєшся, Любистку. Я ж казав тобі вчора: як щось станеться, маєш стрімголов летіти до Аретузи! Мій меч приніс?

— Обидва!

— Другий — це меч Цірі, ідіоте, — Ґеральт гепнув бурмила, який намагався встати з агави.

— Я на мечах не розуміюся, — просапав поет. — Боги, та припини їх бити! Ти реданських орлів не бачиш? То ж люди короля Візіміра! Це означає зраду й бунт, за те можна до ями потрапити…

— На ешафот, — пробелькотів Дійкстра, витягаючи кинджал і наближаючись невпевненим кроком. — Обидва на ешафот підете…

Більше сказати він не зумів, бо впав навкарачки, буцнутий у бік голови уламком держака корсеки.

— Ламання колесом, — похмуро оцінив Любисток. — А спершу — рвання розжареними кліщами…

Відьмак копнув шпигуна під ребра. Дійкстра перекинувся набік, наче вбитий лось.

— Четвертування, — оцінив поет.

— Облиш, Любистку. Давай обидва мечі. І їдь звідси, якнайшвидше. Втікай з острова. Втікай якнайдалі!

— А ти?

— Я повертаюся на гору. Мушу рятувати Цірі… І Йеннефер. Дійкстро, лежи чемно й облиш у спокої кинджал!

— Це тобі з рук не зійде, — видихнув шпигун. — Я пошлю моїх… Піду за тобою…

— Не підеш.