Розділ 4

— Піду. У мене на борту «Шпаги» п’ятдесят людей…

— А є серед них цирульник?

— Га?

Ґеральт зайшов шпигуну за спину, схопив його за стопу, шарпнув, викрутив ту раптово й дуже сильно. Хрупнуло. Дійкстра завив і зомлів. Любисток крикнув, наче то був його власний суглоб.

— Те, що зроблять зі мною після четвертування, — пробурмотів відьмак, — уже мало мене обходить.

В Аретузі панувала тиша. У бальній залі залишилися уже виключно недобитки, що не мали сил галасувати. Ґеральт оминув залу, не бажаючи, щоб його помітили.

Кімнатку, в якій вони ночували із Йеннефер, знайшов не швидко. Коридори палацу були справжнім лабіринтом, і все тут виглядало однаково.

Ганчіркова лялечка дивилася на нього очима-ґудзиками.

Він сів на ліжку, обійнявши голову долонями. На підлозі кімнатки не було крові. Але на спинці стільця висіла чорна сукня. Йеннефер перевдяглася. У чоловічий одяг, уніформу змовників?

Або виволокли її у білизні. У кайданах з двімериту.

У віконній ніші сиділа Марті Содерґрен, цілителька. Вона підняла голову, почувши його кроки. Щоки її були мокрими від сліз.

— Ген Ґедимдейт мертвий, — сказала ламким голосом. — Серце. Я нічого не зуміла зробити… Чому мене викликали так пізно? Сабріна мене вдарила. Вдарила мене по обличчю. Чому? Що тут сталося?

— Ти бачила Йеннефер?

— Ні, не бачила. Облиш мене. Я хочу залишитися сама.

— Покажи мені шлях до Ґарштанга. Прошу.

Вище Аретузи було три закручені тераси, далі узбіччя гори ставало урвистим і недоступним. Над прірвою ставав Ґарштанг. Біля фундаменту палац був темним, монолітно гладким, приліпленим до скелі блоком каміння. Тільки вищі поверхи полискували мармуром і вітражами вікон, золотилася на сонці бляха куполів.

Брукована дорога, що вела до Ґарштангу й далі, на вершину, вилася навколо гори, наче змія. Утім, була ще одна дорога, коротша, — сходи, що поєднували тераси, а зразу під Ґарштангом зникали в чорній пащі тунелю. Власне, на ті сходи відьмаку вказала Марті Содерґрен.

Зразу за тунелем був міст, що поєднував краї прірви. За мостом сходи піднімалися різко вгору й повертали, гинули за поворотом. Відьмак пришвидшив кроки.

Балюстрада сходів декорована була скульптурами фавнів і німф. Скульптури здавалися живими. Рухалися. Медальйон відьмака сильно затремтів.

Він протер очі. Удаваний рух скульптур полягав у тому, що вони змінювали форму. Гладкий камінь перетворювався на шорстку, безформну масу, зжерту вихорами й сіллю. А відразу після того — відновлювався знову.