— Закрийте її, — глухо сказала Сабріна Ґлевіссіг. — Коли вона померла, ілюзія розвіялася… Зараза, та прикрийте її чимось!
— Як це сталося, Радкліффе? — запитала Трісс, відсмикуючи руку від руків’я кинджалу, що стирчав трохи нижче сонячного сплетення Лідії. — Як це могло статися? Мало все відбутися без трупів!
— Вона на нас напала, — пробурмотів чародій, опускаючи голову. — Коли виводили Вільгефорца, вона кинулася на нас. Настало замішання… Я сам не розумію, яким чином… Це її власний кинджал…
— Закрийте їй обличчя! — Сабріна різко відвернулася. Побачила Ґеральта, хижі очі її блиснули, наче антрацит.
— Звідки він тут узявся?
Трісс блискавично підвелася, ступила до відьмака. Ґеральт побачив її руку біля свого обличчя. Потім помітив блиск і поступово занурився у темряву. Відчув руку на комірі й різкий ривок.
— Тримайте його, бо впаде, — голос Трісс був неприродним, звучав у ньому удаваний гнів. Вона шарпнула його знову, так, щоб на мить він опинився біля неї.
— Вибач, — почув її швидкий шепіт. — Я мусила.
Люди Дійкстри підтримали його.
Він ворухнув головою. Поклався на інші відчуття. У коридорах панував рух, повітря йшло хвилями, несло запахи. І голоси. Сабріна Ґлевіссіг лаялася, Трісс її заспокоювала. Реданці, смердячи казармами, волокли по підлозі безвладне тіло, що шепотіло шовком сукні. Кров. Запах крові. І запах озону. Запах магії. Підвищені голоси. Кроки, нервовий перестук підборів.
— Поспішіть! Усе це занадто довго тягнеться! Ми вже повинні бути в Ґарштангу!
Філіппа Ейльгарт. Знервована.
— Сабріна, швидко знайди Марті Содерґрен. Якщо буде треба, витягни її з ліжка. Ґедимдейту погано. Мабуть, інсульт. Хай Марті ним займеться. Але не кажи нічого, ані їй, ані тому, з ким вона спить. Трісс, відшукай і супроводь до Ґарштангу Доррегарая, Дрітельма й Кардуїна.
— Навіщо?
— Вони представляють королів. Нехай Етайн й Естерад будуть проінформовані про нашу акцію та її результати. Проводиш їх… Трісс, у тебе кров на руці! Хто?
— Лідія.
— Ясна холера! Коли? Як?
— Чи воно важливо — як? — Холодний, спокійний голос. Тіссая де Фрьес. Шелест сукні. Тіссая була в бальній сукні. Не в повстанській уніформі.
Ґеральт нашорошив вуха, але не почув дзенькання кайданів з двімериту.
— Удаєш заклопотану? — продовжила Тіссая. — Стурбовану? Коли організовують революції, коли командують вночі озброєними бандитами, то треба рахуватися із жертвами. Лідія мертва, Ген Ґедимдейт помирає. Я мить тому бачила Артауда із розбитим у кров обличчям. Скільки ще буде жертв, Філіппо Ейльгарт?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Відьмак. Час Погорди» автора Анджей Сапковський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 4“ на сторінці 7. Приємного читання.