Розділ 4

— Авжеж. На людей, яких я посилав на Танедд. По золоту курку.

— Не відчиняй, — крикнула Цірі. — Не відчиняй цих дверей! За ними — смерть! Не відчиняй цих дверей!

— Уже відчиняю, уже відчиняю, — крикнув Кодрінгер, відсуваючи засуви, після чого повернувся до кота, що все нявчав. — А тихіше, проклятуща тварюко…

Обірвав себе. У дверях стояли не ті, на кого він очікував. У дверях стояли троє осіб, яких він не знав.

— Мосьпане Кодрінгере?

— Мосьпан виїхав у справах, — адвокат набрав дурнуватого виразу обличчя і змінив голос на трохи писклявий. — Я — камердинер мосьпана, звуся Ґломб, Мікаель Ґломб. Чим можу служити вельможному панству?

— Нічим, — сказав одна з осіб, високий напівельф. — Раз мосьпана немає, ми залишимо тільки лист та повідомлення. Оце лист.

— Передам обов’язково, — Кодрінгер, чудово вжившись у роль недорікуватого лакея, принижено схилився, простягнув руку за перев’язаним червоним шнуром сувоєм пергаменту. — А повідомлення?

Шнур, що оповивав сувій, розкрутився, наче атакуюча змія, шмагнув і тісно обплів зап’ясток. Високий сильно смикнув. Кодрінгер утратив рівновагу, полетів уперед, щоб не стикнутися із напівельфом, рефлекторно вперся долонею у його груди. У цій позиції він не спромігся уникнути кинджалу, яким його пхнули в черево. Він скрикнув глухо й шарпнувся назад, але магічний шнур, обкручений навколо зап’ястка, не відпустив. Напівельф знову притягнув його до себе й дзиґнув ще раз. Цього разу Кодрінгер обвис на клинку.

— Оце повідомлення і вітання від Ріенса, — прошипів високий напівельф, сильно рвонувши кинджал уверх, потрошачи адвоката, наче рибу. — Йди до пекла, Кодрінгере. Прямісінько до пекла.

Кодрінгере загарчав. Відчував, як вістря кинджала скрегоче й хрупає по ребрах і грудині. Посунувся на землю, згорнувшись у клубок. Хотів крикнути, аби застерегти Фенна, але зумів тільки заклекотіти, та й той клекіт здавила хвиля крові.

Високий напівельф переступив через тіло, слідом зайшло ще двоє. Ці були людьми.

Фенн не дав застати себе зненацька.

Клацнула тятива, один із розбійників упав навзнак, ударений сталевою кулькою у середину лоба. Фенн із кріслом від’їхав від пюпітру, даремно намагаючись перезарядити арбалет тремтячими руками.

Високий підскочив до нього, сильним копняком перекинув крісло. Карлик покотився між розкиданими по підлозі паперами. Безсило перебираючи малими ручками й куксами ніг, нагадував він скаліченого павука.

Напівельф копнув арбалет, посуваючи його подалі від Фенна. Не звертаючи уваги на каліку, який усе намагався повзти, швидко переглянув документи, що лежали на пюпітрі. Увагу його привернула невеличка, оправлена в ріг і мідь мініатюра, на якій було зображено світловолосу дівчину. Підняв разом із листком, до неї прикріпленим.

Другий убивця залишив того, якому дісталося кулею з арбалету, наблизився. Напівельф підняв брови у запитані. Вбивця покачав головою.

Напівельф сховав за пазуху мініатюру й кілька документів, що їх він забрав з пюпітру. Потім вийняв з каламаря жмуток пер і запалив їх від свічника. Обертаючи, дав квачеві добряче зайнятися, після чого кинув його на пюпітр, між сувоїв, які миттю спалахнули.

Фенн закричав.

Високий напівельф зняв із уже палаючого столу пляшку з рідиною для виведення чорнил, став над карликом, який продовжував борсатися, і вилив на нього весь вміст. Фенн протягло завив. Другий убивця стягнув з полиць оберемок сувоїв і присипав ними карлика.