Розділ 4

— Це ж казки, Кодрінгере.

— Ти правий, це казки. Але чи ти знаєш, коли казки перестають бути казками? У ту мить, коли хтось починає в них вірити. А в казку про Старшу Кров хтось вірить. Особливо в той фрагмент, де йдеться про те, що з крові Фальки народиться месник, який знищить старий світ, а на руїнах його збудує новий.

— І месником тим мала б бути Цірілла?

— Ні. Не Цірілла. Її син.

— А Ціріллу шукає…

— Емгир вар Емрейс, імператор Нільфгарду, — холодно закінчив Кодрінгер. — Тепер ти розумієш? Цірілла, незалежно від її бажання, має стати матір’ю наступника трону. Ерцгерцогом, який має стати Ерцгерцогом Темряви, нащадком і месником тієї дияволиці Фальки. Загибель, а пізніше відбудова світу має, як мені здається, відбуватися у спосіб керований і контрольований.

Каліка мовчав довго.

— Не вважаєш, — запитав нарешті, — що треба було б про це повідомити Ґеральту?

— Ґеральту? — Кодрінгер скривився. — А хто це такий? Часом не той наївняк, який недавно запевняв мене, що він діє не для зиску? О, я вірю, він діє не для власного зиску. Діє для чужого. Він іде по сліду Ріенса, який перебуває на шворці, наче не відчуваючи ошийника на власній шиї. Я мав би його інформувати? Допомагати тим, які самі бажають заволодіти цією куркою, що несе золоті яйця, щоб шантажувати Емгира або вкрастися до його милості? Ні, Фенне. Я не настільки дурнуватий.

— Відьмак діє на шворці? Чиїй?

— Подумай.

— Зараза!

— Чудово дібране слово. Єдина особа, яка має на нього вплив. Якій він довіряє. Але я їй не довіряю. І ніколи не довіряв. Я сам включуся у цю гру.

— Це небезпечна гра, Кодрінгере.

— Безпечних ігор немає. Є тільки ігри варті й неварті свічки. Фенне, брате, чи ти не розумієш, що потрапило нам у руки? Золота курка, яка нам, а не комусь іншому, знесе величезне яйце, усе з жовтісінького золота…

Кодрінгер зайшовся у кашлі. Коли відняв хустку від уст, були на ній сліди крові.

— Золото цього не вилікує, — сказав Фенн, дивлячись на хустку в руках спільника. — А мені не поверне ніг…

— Хтозна?

У двері хтось постукав. Фенн неспокійно завертівся у кріслі на коліщатах.

— Чекаєш на когось, Кодрінгере?