Розділ 4

— Я можу, — сказала Марті Содерґрен, із зусиллям піднімаючись по східцях з боку Аретузи, від тунелю. — Що тут діється, Кардуїне? Хто його підстрелив?

— Скойа’таель, — чародій витер лоба рукавом. — У Ґарштангу триває битва. Проклята банда, одні інших ліпші! Філіппа вночі заковує Вільгефорца в кайдани, а Вільгефорц і Франческа Фіндабайр приводять на острів білок! А Тіссая де Фрьес… Прокляття, ота наробила шкоди!

— Кажи по суті, Кардуїне!

— Я на балаканину часу гаяти не стану! Втікаю до Локсії, а звідти відразу телепортуюся до Ковіру. А ті там, у Ґарштанзі, хай виріжуть один одного! Це вже не має жодного значення! Війна почалася! Уся та бійка затіяна Філіппою, щоб уможливити королям почати війну із Нільфгардом! Мева з Лирії і Демавенд з Едірну спровокували Нільфгард! Розумієте?

— Ні, — сказав Ґеральт. — І розуміти не бажаю. Де Йеннефер?

— Припиніть! — крикнула Марті Содерґрен, схилившись над Доррегараєм. — Допоможіть мені! Притримайте його! Я не можу витягнути стрілу!

Вони їй допомогли. Доррегарай стогнав і трясся, сходи тряслися також. Ґеральт спочатку думав, що то магія лікувальних заклять Марті. Але це був Ґарштанг. Раптом вибухнули вітражі, у вікнах палацу замигтів вогонь, заклубочився дим.

— Ще б’ються, — скреготнув зубами Кардуїн. — Там спекотно, закляття на заклятті…

— Закляття? У Ґарштанзі? Там же антимагічна аура!

— Це діло Тіссаї. Вона раптом вирішила, на чий бік стане. Зняла блокаду, ліквідувала ауру й нейтралізувала двімерит. Тоді всі кинулися в горлянки одне одному! Вільгефорц і Терранова з одного боку, Філіппа й Сабріна — з іншого… Колони тріснули, й стеля завалилася… А Франческа відкрила прохід до підземелля, а звідти раптом вискочили ті ельфійські дияволи… Ми кричали, що ми — нейтральні, але Вільгефорц тільки засміявся. Раніше, ніж ми встигли вибудувати захист, Дрітгельм отримав стрілу в око, Рейеана нашпигували, наче їжака… Я не став чекати, що буде. Марті, довго ще? Ми мусимо звідси здиміти!

— Доррегарай не зможе йти, — цілителька витерла скривавлені руки об білу бальну сукню. — Телепортуй нас, Кардуїне.

— Звідси? Ти хіба здуріла. Занадто близько від Тор Лара. Портал Лари еманує і викривлює кожен телепорт. Звідси телепортуватися не можна!

— Він не може ходити! Я мушу біля нього залишитися…

— Так лишайся! — Кардуїн встав. — І грайся! А мені життя миле! Я повертаюся до Ковіру! Ковір — нейтральний!

— Чудово, — відьмак сплюнув, дивлячись на чародія, який зникав у тунелі. — Солідарність і братерство! Але і я не можу з тобою лишитися, Марті. Я мушу йти до Ґарштангу. Твій нейтральний побратим розсадив міст. Є інший шлях?

Марті Содерґрен хлюпнула носом. Потім підвела голову й твердо кивнула.

Він уже був під муром Ґарштангу, коли на голову йому впала Кейра Мец.

Вказаний цілителькою шлях вів крізь висячі сади, поєднані серпантином східців. Східці густо поросли плющем і капріфолем, зелень заважала сходити, але давала укриття. Йому вдалося непомітно дістатися попід самий мур палацу. Коли шукав вхід, упала на нього Кейра, обидва вони звалилися у кущі терену.

— Я собі зуб вибила, — похмуро заявила чародійка, трохи шепелявлячи. Була вона розчухрана, брудна, вкрита тиньком і сажею, на щоці її був чималий синець.

— І, схоже, зламала ногу, — додала, спльовуючи кров’ю. — Це ти, відьмаче? Я упала на тебе? Яким дивом?