Розділ 4

— Я оце теж про те думаю.

— Терранова викинув мене у вікно.

— Ти можеш підвестися?

— Ні, не можу.

— Я хочу дістатися всередину. Непомітно. Куди?

— Чи всі відьмаки, — Кейра знову сплюнула, застогнала, намагаючись підвестися на лікті, — є вар’ятами? У Ґарштанзі триває битва! Там кипить так, що аж штукатурка зі стін стікає! Шукаєш проблем?

— Ні. Шукаю Йеннефер.

— Ха! — Кейра облишила спроби, лягла навзнак. — Хотіла б я, щоб і мене хтось так кохав. Візьми мене на руки.

— Може, іншим разом. Я трохи поспішаю.

— Кажу, візьми мене на руки! Я покажу тобі шлях до Ґарштанга. Мушу дістати того сучого сина Терранову. Ну, чого ти чекаєш? Сам ти входу не знайдеш, а якщо навіть і зумієш, то прикінчать тебе ті сучі ельфи… Я не можу ходити, але я ще в силах кинути пару заклять. Якщо хтось стане в нас на шляху, то пожаліє.

Скрикнула, коли він її підіймав.

— Вибач.

— Нічого, — вона закинула руки йому за шию. — Це все нога. Ти все ще пахнеш її парфумами, знаєш? Ні, не туди. Поверни й іди наверх. Є інший вхід, з боку Тар Лара. Може, там немає ельфів… Ай! Обережніше, зараза!

— Вибач. Звідки тут взялися ці скойа’таелі?

— Вони були в підземеллях. Танедд порожній, наче горіхова шкарлупа, там є чимала каверна, можна запливти кораблем, якщо знаєш, куди саме. Хтось їм видав, хтось… Ай! Уважніше! Не тряси мною!

— Вибач. Тож білки припливли по морю? Коли?

— Холера їх знає коли. Може, вчора, може, тиждень тому? Ми готувалися проти Вільгефорца, а Вільгефорц — проти нас. Вільгефорц, Франческа, Терранова й Феркарт… Непогано вони нас дурнями виставили. Філіппа вважала, що вони хотіли повільно перебрати владу в Капітулі, про впливання на королів… А вони мали намір прикінчити нас у нальоті… Ґеральте, я цього не витримаю… Нога… Поклади мене на хвильку. Ай!

— Кейро, це відкритий перелом. Кров сочиться крізь штанину.

— Стули пельку й слухай. Бо тут ідеться про твою Йеннефер. Ми увійшли до Ґарштангу, до обрядової зали. Там є антимагічна блокада, але це не діє на двімерит, ми відчували себе в безпеці. Почалися сварки. Тіссая і ті нейтральні кричали на нас, ми кричали на них. А Вільгефорц мовчав й усміхався…

— Повторюю, Вільгефорц — зрадник! Він знюхався із Емгиром з Нільфгарду, втягнув у заколот інших! Порушив Закон, зрадив нас і королів…