Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

АЛЕН: Ми тут усі такі.

ВЕРОНІК: А от і ні! Мені дуже шкода, але не всі тут такі тверді.

АЛЕН: Гаразд, ви не тверда.

ВЕРОНІК: І слава Богу!

МІШЕЛЬ: Звісно, дарджилінґ, ти не тверда, ти освічена жінка, ти ніколи не схибиш…

ВЕРОНІК: Навіщо ти мене ображаєш?

МІШЕЛЬ: Я тебе не ображаю. Якраз навпаки.

ВЕРОНІК: Та ні, ображаєш — і добре це розумієш.

МІШЕЛЬ: Це ти влаштувала цей «світський раут», а мене просто втягнула…

ВЕРОНІК: Втягнула?!

МІШЕЛЬ: Саме так.

ВЕРОНІК: Неприємно це чути.

МІШЕЛЬ: Чому ж? Ти ж ратуєш за блага цивілізації — ось і маєш!

ВЕРОНІК: Авжеж, я ратую за блага цивілізації! Дякувати Богу, ще є такі люди! (Мало не плаче.) По-твоєму, твердий характер — це краще?

АЛЕН: Ну ж бо…

ВЕРОНІК: Ні, ну скажіть: це нормально — докоряти тим, що ти недостатньо тверда?..

АННЕТ: Ніхто цього не казав. Вам ніхто нічим не докоряє.

ВЕРОНІК: Звісно що докоряє! (Плаче.)

АЛЕН: Та ні!

ВЕРОНІК: А що я мала робити?! Подати скаргу? Авжеж, ми могли би не зустрічатись, а просто подати одне на одного страхові позови…