Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

АЛЕН: Дуже зворушливо — ви самі винагороджуєте себе оплесками.

АННЕТ: Невже вас не мучить сумління?

МІШЕЛЬ: Яке сумління?! Мені завжди була огидна ця тварина. І я радий, що її більше немає.

ВЕРОНІК: Мішелю, це ж смішно.

МІШЕЛЬ: Смішно?! Що смішно? Ти що, здуріла?! Їхній синуля відгамселив Брюно, а мені дорікають якимсь хом’яком?!

ВЕРОНІК: Але ти не можеш заперечувати, що погано повівся з хом’яком.

МІШЕЛЬ: Та плювати я хотів на хом’яка!

ВЕРОНІК: Що ж ти зранку на доньку не наплював?!

МІШЕЛЬ: Хай тільки повернеться! Я не дозволю, щоби дев’ятирічне дівча вказувало мені, як поводитися!

АЛЕН: Отут я з ним згодний на сто відсотків!

ВЕРОНІК: Просто жах…

МІШЕЛЬ: Годі, Веронік, годі! Досі я підтримував обидві сторони, проте ще трохи — і перейду на їхню.

АННЕТ: А як же Брюно?

МІШЕЛЬ: А що Брюно?

АННЕТ: Він не зажурився?

МІШЕЛЬ: Гадаю, у нього інші турботи.

ВЕРОНІК: Брюно не був прив’язаний до Хрумка.

МІШЕЛЬ: Чули? Хрумко! Оце так прізвисько! Тьху!

АННЕТ: Якщо вас не мучить сумління, то чому ви гадаєте, що воно має мучити нашого сина?

МІШЕЛЬ: Слухайте, чхати я хотів на всі ці дурнуваті теревені! Ми намагалися бути милими, навіть тюльпани купили, дружина представила мене як лівака, одначе правда в тому, що я не контролюю себе, у мене твердий характер!