Розділ «Ясміна Реза Божество різанини»

МІШЕЛЬ: Що?! Вбив?!

АННЕТ: Авжеж, убили.

МІШЕЛЬ: Я вбив хом’яка?!

АННЕТ: Ви намагаєтеся накинути провину нам, розмахуєте своїми чеснотами, мов прапором, хоча самі — звичайнісінький убивця!

МІШЕЛЬ: Але я не вбивав хом’яка!

АННЕТ: Ви вчинили ще гірше. Залишили перелякану тваринку посеред ворожого світу. Напевно, його зжер якийсь собака або пацюк!

ВЕРОНІК: Правда! Правда!

МІШЕЛЬ: Що значить «правда»?!

ВЕРОНІК: Бо вона має рацію. А що ти хотів?! З тваринкою напевно сталося щось жахливе.

МІШЕЛЬ: Я гадав, що хом’як зрадіє, опинившись на волі. Скоріше за все, він кинувся до найближчої канави, сп’янівши від радощів!

ВЕРОНІК: Навряд.

АННЕТ: І ви залишили його.

МІШЕЛЬ: Я не можу доторкатися до цих істот! Чорт, Веро, ти ж знаєш — не можу!

ВЕРОНІК: Він боїться гризунів.

МІШЕЛЬ: Так, боюся! А ще мене відлякують рептилії — з усім, що повзає по землі, у мене не складаються стосунки!

АЛЕН (до Веронік): А чому ви не забрали хом’яка додому?

ВЕРОНІК: Але ж я нічого не знала! Наступного ранку Мішель сказав мені й дітям, що хом’як утік. Я спустилась одразу ж — одразу ж! — обійшла весь квартал, зазирнула до льоху…

МІШЕЛЬ: Це ж огидно, що мене примощують на лаву підсудних через цю історію з хом’яком, яку ти, Веронік, вирішила розповісти! Це особиста справа, яка стосується тільки нас і ніяк не пов’язана з ситуацією! Назвати мене вбивцею! Це неприпустимо! У моєму ж власному домі!

ВЕРОНІК: А до чого тут дім?

МІШЕЛЬ: У домі, двері якого я широко розчинив, зробивши крок до примирення, людям, які мали би бути вдячними мені за це!