Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

— У справах… На Бульвар… до однієї клієнтки!

— Ой, зачекайте хвильку… — мовила вона… — Підійміться нагору!.. Я маю вам щось сказати…

Гаразд. Я пішов за нею… Робер побіг на свою здибанку.

Як тільки ми увійшли, вона запирає двері, ретельно все зачиняє, навіть на обидва засуви… Й починає переслідувати мене, вона загнала мене в кімнату… Й знаком поманила до себе… Я підійшов… Я ще не второпав, що відбувається… Вона взялася мене обмацувати… дихаючи просто в обличчя… та повторюючи: «Ах-ах!» Це збуджувало її ще сильніше… Я також доторкнувся до неї…

— Ах ти малий засранець, ти, здається, підглядаєш у дірки, еге ж? Ах, скажи мені, хіба це не так?.. — І, опустивши руку, вона стала намацувати мою ширіньку… — Я все розповім твоїй матері. Ну і ну! Мале порося! Миле мале порося!..

Вона заскреготіла зубами… Вся вигнулася… Обійняла мене… Почала облизувати мене язиком… Поцілувала мене, як справжня курва… У мене аж іскри з очей посипались… Вона посадила мене поряд на ліжку… відкинулась назад… й задерла всі свої спідниці.

— Помацай! Помацай-но там! — сказала вона.

Я запхав їй руку межи ніг.

— Давай! — наполягала вона. — Давай! Мій гарненький! Давай глибше! Давай! Називай мене Луїзон! Твоя Луїзон! Мій маленький негіднику! Назви мене так, ну ж бо!

— Так, Луїзон!.. — відповів я.

Вона випросталася й знову обняла мене. Вона зняла все. Корсаж, корсет… панталони… Тоді я побачив її зовсім голою. Одна суцільна діра. Це вже було занадто. Я відчув огиду… Вона схопила мене за вуха… Й з силоміць нахилила до своєї щілини… Запхала мене туди носом… Так усе було червоне, слизьке, мокре, мені заляпало всі очі. Вона змусила мене лизати… Щось рухалося під язиком… сочилося… зовсім як собача морда…

— Давай, моя любов!.. Давай глибше!..

Вона вчепилася в мене й почала трясти… Я ковзав у її мармеладі… Не наважувався принюхуватись… Боявся зробити їй боляче… А вона все трусила мене, як грушку…

— Трішки покусай, миле щеня! Вкуси там! Давай! — підбадьорювала вона мене… Раптом вона забилася в судомах! Й почала стиха постогнувати… Там, куди я занурювався, я відчував смак лайна разом з яйцем… Мене душив целулоїдний комірець… Вона витягла мою голову з катакомби… Я повернувся на світ… Я був весь наче в мастилі, липкий аж до брів…

— Давай! Роздягайся! — наказала вона. — Знімай усе! Я хочу бачити твоє прекрасне маленьке тіло! Хутко! Хутко! Ти не шкодуватимеш, мій шибенику! Ти ж незайманий? Правда, моє золотце? Побачиш, як я кохатиму тебе!.. О, мале звірятко!.. Ти більше не підглядатимеш у шпарини!

Чекаючи на мене, вона з нетерплячки совала сідницями!.. Вона збила всю перину… Просто вампір… Усе знімати я не наважився. Лише клятий целулоїд, який мені надто муляв… Та ще куртку й камізельку… Вона сама повісила їх біля ліжка на бильці стільця… Я не дуже хотів знімати із себе всі лахи… як то робив Антуан… Я знав, що в мене задниця в лайні та ще й брудні ноги… Я чув, як від мене тхне… Аби вона не наполягала, я хутчіш накинувся на неї, вдаючи палкого коханця, виліз на неї, обхопив, засопів… Я став робити, як Антуан, але значно обережніше. Я відчував, як мій прутень крутиться в різні боки. Я м'яв це желе… Головка десь загубилася… Я боявся пхати туди пальці… Та довелося… Я весь час губив те місце… Нарешті потрапив… Якось зовсім непомітно… Вона душила мене своїми цицьками! Хотіла, щоб було на повну котушку… Я просто задихався, як у пічці… Вона хтіла ще… Геть мене не жаліла… Навпаки, ще й дала мені ляпаса…

— Давай, голубчику! Пхай туди! Глибше! Ну! У тебе ж чудовий здоровенний прутень!.. Ах! Ах! Як ти мене рвеш, скотино… Порви мене! Порви! Ти будеш їсти моє лайно? Скажи мені «так». О! О! Ах! Ти добре мене пораєш… Мій бичок!.. Мій маленький засранець!.. Так дуже добре! Правда!» Я кінчив… Не міг більше!.. Я задихався… Вона хекала мені просто в обличчя… Від її поцілунків у мене весь рот уже був повний часнику… рокфору… Вони жерли ковбасу…

— Насолоджуйся, мій дорогенький! Ах! Насолоджуйся!.. Кінчимо разом! Дивись! Не витягай його, свого скарбу!.. Все в мене!.. Давай! Не бійся…» Вона несамовитіла, вертіла стегнами… Майже лягла на мене… Я відчув, як у мене знову встає. І подумав собі: «Оце так!..» Я ніби зомлів… миттєвий спалах… я вирвався… все пішло назовні. Бризнуло… просто на її черево… Хотів затиснути… у мене всі руки були в цьому… «Ага, малий розбійнику, розбишако!» — вигукувала вона… — Брудне огидне жабеня!.. Йди-но сюди, я тебе витру!..» І вчепилася за прутень… Присмокталася до голівки… Все висмоктала… їй це подобалося… «О, яке воно смачненьке в тебе!..» — крикнула вона під кінець. Вона обмацала мою мошонку… полоскотала в складках… Їй хтілося ще. Вона лізла коліньми мені на стегна, гнулася, витягувалася, була спритна, як кішка, незважаючи на свої товсті ляжки. Із силою тягла на себе…

— Я сама тебе натягну, малий нікчемо!.. — сказала вона. Запхала мені в дупу два пальці… Й почала ґвалтувати, повний абзац!.. Ця курва так розпалилася, що, здавалось, уже ніколи не кінчить!..

— О! Мені треба підмитися!.. — раптом приспічило їй. Вона сплигнула на підлогу й вискочила з кімнати!.. Я чув, як задзюрчало на кухні… Підмивалася під умивальником… Гукнула мені: — Почекай, Лулу!.. Я не став баритися… Натягнув своє дрантя… Схопився за двері, розчахнув їх і опинився на сходовому майданчику!.. Я біг, перескакуючи через чотири сходинки… На останньому диханні. Вилетів на вулицю. Озирнувся… Відхекався… Й неквапно рушив до Бульварів.