Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Мені скоро мало виповнитися сім років, і я готувався до школи, тож, мовляв, не треба збиватись на манівці… Інші крамарські діти також збирались до школи, так що тут було не до жартів. Коли батько повертався з достави, то читав мені невеликі проповіді про серйозність життя. Самих лише ляпасів було замало.

* * *

Мій батько, в передчутті, що я точно стану злодієм, ревів як тромбон. Якось по обіді ми разом з Томом спорожнили цукерницю. Цього він не міг забути. До того ж я мав ще один недолік: завжди брудний зад, я не витирав його, не мав часу, ясна річ, усі навколо постійно поспішали… Я майже не підтирався тому, що завжди на мене чекав ляпас за запізнення… Тож я поспішав… Залишав двері туалету відчиненими, щоб чути, чи хто не йде… Какав як пташка, у перерві між грозами…

Тікав на другий поверх і ховався там… Тижнями я ходив з кіркою на дупі. Знав, що від мене йде запах, тому трохи соромився чужих людей.

«Він брудний, як тридцять шість свиней! Жодної пошани до самого себе! Він нічого не досягне в житті! Його виженуть з будь-якої роботи!..» Моє майбутнє уявлялося йому жахливим…

«Від нього смердить!.. Він висітиме в нас на шиї!..»

Батько все ускладнював, зазирав задалеко в майбутнє. Свої слова він підкріпляв латиною: Sana… Corpore sano…[12] Моя мати не знала, що відповісти.

* * *

Неподалік від нас у Пасажі жила родина палітурників. Їхні діти нікуди не виходили.

Мати в них була баронесою на ім'я де Караваль. Вона боялася, що її діти можуть навчитися лайливих слів.

Цілий рік вони гралися за ґратами, крізь які могли пропхати лише носи й руки. Їхні обличчя були кольору цикорію.

Раз на рік пані Караваль їхала у відпустку навідати своїх кузенів у Периґорі. Вона всім розповідала, що її батьки зустрічали її в екіпажі, запряженому четвіркою чудових коней. Вони їхали своїми нескінченними володіннями… Коли проїздила карета, на дорогу, що вела в замок, збігалися селяни й заклякали на колінах… так вона розповідала.

Одного разу вона взяла з собою своїх хлопчиків. Вона повернулася сама аж узимку, значно пізніше, ніж завжди. У глибокій жалобі. Її обличчя ховалося за серпанком. Нічого не пояснюючи, вона піднялася до себе нагору й лягла. Більше вона ні з ким не розмовляла.

Для хлопчиків, які ніколи не виходили на вулицю, така зміна виявилась надто різкою. Вони померли від свіжого повітря!.. Ця трагедія змусила всіх задуматися. Від вулиці Терез до площі Ґайон тільки й мови було, що про кисень… Цілий місяць і навіть трохи довше…

* * *

Узагалі в нашій родині ми часто мали нагоду виїхати за місто. Дядькові Едуару, маминому братові, нічого так не хотілося, як зробити нам приємність. Він частенько пропонував виїжджати на заміські прогулянки. Батько ніколи не приймав цих пропозицій. Щоразу знаходив привід, аби відмовитися. Не хотів нікому бути зобов'язаним, то був його принцип.

Дядько Едуар був досить сучасним, він добре розбирався в механіці. Загалом він був дуже беручкий і своїми руками міг зробити що завгодно. Він не тринькав гроші й не збирався нам нав'язуватись, але будь-яка поїздка без нього влетіла б нам у копієчку… «Сто су тануть, — казала моя мати, — як тільки вийдеш на вулицю!»

Сумна історія Каравалів так глибоко схвилювала Пасаж, що слід було вжити заходів. Нараз виявилося, що всі навколо досить «бліденькі». У крамничках та магазинах навперебій давали поради… Всі тільки й думали про мікробів та небезпеку епідемії. Діти відчули, як зросла батьківська турбота. Вони мусили тепер дудлити риб'ячий жир, пляшками, цистернами… Та користи від того було катма… Дітей лише нудило. Вони зеленіли, адже й досі не мали чистого повітря, а риб’ячий жир ще й відбивав їм будь-який апетит.

Треба визнати, що Пасаж був неймовірно загидженим місцем. Був ніби створений для того, щоб повільно, але впевнено подихати в собачій сечі, лайні, серед слизу та смердючих міазмів. Тут смерділо гірше, ніж у в'язниці. Сонце за скляним дахом сходило таке блякле, що навіть свічки світили яскравіше. Усі мешканці почали задихатися. Пасаж став усвідомлювати цю смердючу задуху!.. Тепер говорили лише про поїздки за місто, про гори, долини та інші красоти…

Едуар ще раз запропонував нам наступної неділі прогулятися до Фонтенбло. Батько нарешті пристав на це. Він приготував для нас одяг і провізію.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 16. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи