Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Третя година ранку. Неділя. Сержанте, скільки годин лишилося до другої нуль-нуль у четвер?

— Сто п’ять, — доповів Хелонідес.

— Воїни! — мовив капітан. — Тридцять років історії дивляться на нас з верхівки даху сторожки. За мною! На бій за праве діло!

— ЕЙ! ЕЙ! Ворога клей! — дружно відгукнулись, правда, не дуже голосно, щоб не розбудити Марієтту Пшилєппу, Яна Радоху і подружжя Видерків.

Світанок застав їх уже по другий бік греблі. Попереду крокував Йонатан, несучи на плечах палицю, на кінці якої висіли напханий військовий речовий мішок, радіотелефон і сидів взводний Повзик.

— Я її хряп! Ти її хап! — примовляв Ерик. — І порядок, не втечуть. Мішок добре зав’язаний.

Бікі марширував замикаючим і подавав команду:

— Лівою, правою, раз-два… Ширше крок.

Коли зійшло сонце, вони почули за хвостами порипування коліс. Зупинились, Коот підняв лапу, й далі вже поїхали возостопом.

Господар, замотавши віжки на люшню, поклав руку на речовий мішок і спитав:

— Що з лісу везете? Не тільки на гриби, а й на суниці ще зара… Ого, та він клюється, бестія!

— Так надресирований, для цирку… — пояснив Йонатан.

— Щось дуже великий.

— На вітамінах ріс. А ви, хазяїне, куди?

— Теж до цирку. Запросили мене на сьогодні, щоб свого Сивка дітям показав, бо вони там у місті ще ніколи в житті коня зблизька не бачили.

Розділ VII

Сто годин терору

Інспектор Новак, одягнений у блакитні джинси і апельсинову футболку, йшов через міст, несучи в лівій руці бляшане відро-садок, а в правій — зв’язану паском горстку бамбукових вудлищ, обкутих на кінцях мідними трубками.

— Будь готовий, друже інспекторе, — привітався до нього лисий черевань, що колись був харцером, а минулого понеділка найголосніше за всіх кликав міліцію. — Обережно, тут недавно поручень пофарбували.

«Це вже майже тиждень, — подумав детектив. — У понеділок скандал у «Самексі», у вівторок вранці «Вузол», у середу крадіжка клаптя секретної карти, у четвер неподобство на садових ділянках біля «Хати Бунгало», але сьогодні третій день спокою».