Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Бікі перервав свої висновки й знову заходився терти панциром об кору дерева.

— Що ти робиш? — буркнув Йонатан. — Літери вже стерлись. Хочеш дерево відіпхнути чи перепиляти?

— Ні, просто свербить мені…

— Де?

— Отут, Йонатане. Засунь сюди лапу… Ще трохи глибше… Так, а тепер витягни.

— Що це? Ключі від машини?

— Тс-с, не говори так голосно! Панна Марієтта сховала й просила, щоб до четверга ні в якому разі не віддавати їх її нареченому. І рукавичку мені дала, наче і в неї щось пропало, буде шукати і врешті знайде.

— Вона не впевнена, чи цей Ясь хоче з нею звити гніздо? — спитав Ерик.

— Впевнена, але боїться, щоб він не занудьгував за футболом. Бо «Хімор» без нього, як без ноги.

— Хімор чи гумор? — допитувався Повзик.

— Спортивний клуб «Хімік органічний», головою якого є наш знайомий, директор Спритек. Мені панна Пшилєппа про все розповіла.

Йонатан, який досить довго мовчав, раптом одним стрибком перескочив через стовбур верби і швидко помчав довкруж пригаслого й посивілого вже вогнища, огинаючи його по колу.

— Стрибнув і нічого не спіймав, — зауважив Ерик. — Зір у нього на старість псується чи слух?

— За стовбуром нічого не було, — пояснив Бікі.— Просто є такі, що задумуються в безрусі, а він за думкою женеться, аж поки зловить. Ти тоді спав, а я вже раз бачив, як він отак бігав на березовому острівці, неподалік від гирла Цюркави.

— Нічого він не ловить, просто йому прикро стало через дочку.

— Дуже мила. Я думаю, якби поставити перед нею якусь мету в житті, то вона, така добра й молода…

— Мила, молода, добра, — передражнив його Ерик. — Одне й те саме повторюєш і тільки шефа дратуєш.

— Я його дратую? — обурився Бікі.— То ти його клюєш як не в лапу, то в серце.

— ЕЙ! — гукнув їм Йонатан.

Захопившись суперечкою, вони не помітили, коли він перестав бігати і підійшов до них. Задерши хвоста, стояв на поваленому стовбурі верби і дивився на зорі.