Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Плащ його пилом покритий, вуса — розкошлані сумно.

— Тут він трохи опоетизував, — шепнув Йонатан Ерикові.— Дід дуже дбав про вуса. Я бачив його на портреті.

Бікі, заслуханий в риму й ритміку, закінчив строфу:

Шию згинає м’яко, достеменно зміїним рухом,

Видається, що сон глибокий, проте чує і тілом, і духом.

— Ну, і де ж його немає? — допитувався Ерик, уже трохи розчарований.

— Ні на місці злочину, ні поблизу, — відповів Коот.

Хелонідес далі цитував переклад вірша:

Коли ж із Форін оффісу…

— Форін оффіс, — шепнув Йонатан, — це британське міністерство іноземних справ.

…зникає Співдружності Пакт,

Або з Адміралтейства — плани й таємні акти,

Знайдуть хіба що клаптик чи ще якусь дрібничку,

Та слідство вести марно:

зник Макавіти, наче впав у річку.

Соловейки були єдиними створіннями, котрі не слухали вірша й не переставали співати своїх пісеньок. Навіть дерева похилили гілки, щоб не пропустити й слова, а ліловий і білий бузок на хвильку стишив свій запах.

— З таким не пропадеш, — сказав Повзик. — Аж тепер, Йонатане, я розумію, кого ти мав на увазі, згадуючи ще на початку нашої знайомості, до появи Хелонідеса…

— Я вже був тоді, тільки за відром.

— Ну, значить, коли підійшов Хелонідес, ти, згадуючи того, хто завжди встигав перевдягтися, перш ніж його хапали, мав на увазі діда?

— Так, його й ще кількох моїх дядьків. Про дальших родичів я вже не кажу. А Макавіти був не лише дідом мого тата, а й двоюрідним прадідом мами.