Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Звідки ж він дізнався?

— Бо саме він, тоді двадцятилітній юнак, був тим командиром загону, який скріпив шлюб моїх батьків.

— ЕЙ, капітане! — вигукнув Хелонідес. — Живи і командуй нами довго!

Повзик нічого не сказав, лише гладив і розправляв дзьобом шерсть на передніх лапах Йонатана.

— Дякую, — мовив Коот і, тихенько помуркуючи від задоволення, повів далі розповідь: — У перші тижні після шлюбу Вітослав мав багато клопоту: навіть коли йшлося про найпростіші речі, йому важко було порозумітися з Бетті, оскільки з іноземних мов він знав лише російську, а вона не знала жодної, крім англійської, якою розмовляла з помітним шотландським акцентом. Перебуваючи в загоні, навчилася кількох польських фраз: «Я голодна», «Позич патронів», «Дай мені спокій», «Бий фашистів»… Так вони починали взаємно опановувати мови.

— Звідки ж тоді спільний бойовий заклик, та й пароль, відгук? — Хелонідес хотів уточнити геть усе.

— От-от! Звідки? Ти щось про родичів казав.

— Дідусем мого батька по лінії матері, тобто моєї бабусі, був корінний британець Макавіти.

— Як це пишеться? — запитав Бікі.

— Зі старих документів Скотленд-Ярду ми знаємо, що прадід підписувався MсAvity, а по-польському ми пишемо просто Макавіти. Так, як Shakespeare і Шекспір.

— Ага, то це той славетний кіт, якого ніколи не було?

— Говоріть так, щоб і я міг зрозуміти, — озвався Повзик, щораз більше переживаючи через своє невігластво і подумки постановляючи ще цієї осені надолужити прогаяне. — Як він був прадідом, коли його зроду не було?

— Його ніколи не було на місці злочину, любий Ерику, і на цю тему Томас Еліот,[10] поет і досліджувач котячих таємниць, написав всесвітньовідомого вірша.

— А який він був?

— Еліот? Неперевершений.

— Ні, кіт!

Хелонідес по пам’яті задекламував:

Макавіти має колір імбиру, він стрункий і високий,

Ти впізнаєш його, як побачиш, коли кине на тебе він оком.

Голову гордо тримає, на чолі — повсякчасна задума,