Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Йонатане! — вигукнув Хелонідес. — Як для тебе, то тільки першосортні вугри з експортної партії. Ось викличемо сюди боцмана Добромира…

— А я б дочку запросив на кілька літніх тижнів, — замріяно мовив Коот.

— О, тоді ми, може, з цієї нагоди відкрили б недоторканний запас. Дуже мені цікаво, що в тебе в тих бляшанках? — допитувався Ерик.

— Спільними зусиллями збудували б невеличку, але зручну яхту, — сказав Бікі.— Ходили б під вітрилами по всьому великому Хлюпу.

— Малому, — уточнив Ерик.

— Найменший куточок на землі,— серйозно мовив Коот, — може стати найбільшим у житті, якщо його виповнити сумлінною працею добрих і вірних друзів.

По тому вже ніхто нічого не додав, — адже будь-які слова, сказані після щиро висловлених думок, знебарвлюються і деренчать, неначе щебінь, коли його насипають у залізну бочку.

Відзначивши, що сонце на своїй денній дорозі поминуло вже найвищий перевал і починає хилитися до заходу, рушили в сосновий молодняк. Йдучи поміж тоненькими стовбурами, обламували сухе гілля, збирали його в оберемки й зносили на галявину. Потім завдали чималу купу на спину Хелонідесу і, підтримуючи збоку, щоб не розвалилося, допровадили її до викладеного по колу камінням місця від старого багаття.

Коли з настанням сутінків Видерки привели Марієтту Пшилєппу з Яном Радохою на берег озера, то лишалося тільки накрити ковдрою старий вербовий пеньок, який міг правити за зручне сидіння, і піднести вогник сірника до вміло складеної копички хмизу.

— З вогню іскри полетіли, — проспівала Марієтта.

— Поцілуй мене, мій милий, — підхопив Ясь мелодію популярної пісеньки, і обоє дуетом проспівали рефрен: — Ла-ла-ла, полетіли, ла-ла-ла, мій милий.

Троє друзів прослухали пісеньку, поаплодували й заспівали у відповідь:

В лісі вогнище палає,

Вітром іскри роздуває.

Біля вогню товариство»

Виспівує урочисто.

«Гей, гей, усі до діла!» —

Між деревами лунає.

«Гей, гей, усі до діла!» —

Командир наш закликає.