Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Запитання друге: чи усвідомлення того, що Пшемислав Спритек має одержати Велику Нагороду Міністра за нашу спільну операцію, додало б вам сил у нашому виснажливому переході?

— Ні,— сказав Ерик.

— Ні,— підтвердив Бікі.— Навіть окрилений успіхом, я під кінець уже ледве повз.

— Запитання третє…

— Здаюсь, громадянине капітане! — доповів Повзик. — Але ж це не означає, що командир може брехати!

— Не означає,— відповів Коот. — Але він має право говорити рівно стільки, скільки треба знати підлеглим, коли ті виконують бойове завдання.

— А після бою? — спитав Хелонідес.

— От-от, — підтримав його Ерик. — Під час перерви в діях?

— Під час паузи в операції,— поправив його капітан.

— Еге ж! А то я наговорив тобі всякої всячини, а ти тепер будеш на мене злитись.

— Якби я тримав у душі хоч крихту образи, — серйозно мовив Коот, — командира з мене не вийшло б. Хто не цінує критики з боку підлеглих, тому краще командувати мітлою, і то на пасивній ділянці фронту.

— Чому мітлою?

— Бо в неї немає своєї думки і вона не критикує того, хто нею замітає. Один із видатних композиторів, хоч і не дуже високого рангу, навчив мене на самому початку служби, що пасічник найбільше цінує бджолу, яка жалить, бо знає — вона одна з найенергійніших у рою. Цінує і любить.

— То що ж усе-таки можна говорити солдатам після битви? Ти, капітане, так нам про це й не сказав, — нагадав сержант Хелонідес.

— Від друзів не повинно бути таємниць, — відповів Коот. — І поганий той командир, який не є другом своїх солдатів.

— ЕЙ, — мовив Бікі.

— ЕЙ, — свиснув Ерик.

— ЕЙ, ЕЙ! — підтримав їх Йонатан. Голос його був веселий і бадьорий.

— «Вузол Спритека» звучить так само, як, приміром, назва будинку відпочинку — «Нервова гикавка», — пожартував Бікі і, зсунувшись до озерця, хлюпнув водою на своїх приятелів.

— Інкубатор «Курчата під яструбом», — засміявся Ерик і крилом полоскотав капітанські вуса.