Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Капітан Йонатан Коот вимкнув радіофон і гордо пригладив вуса.

— Результати наших бойових дій перевершили всі сподівання! Дякую вам, товариші,— сказав він з неприхованою гордістю в голосі і, полизавши лапу, приклеїв їм обом до грудей по березовому листочку.

— ЕЙ, ЕЙ, наш славний ювілей, — відповіли весело.

— Повинен бути Орден Зелені, до того ж міжнародний, — сказав Бікі.

— Повинен бути, — притакнув Ерик. — Я тільки не зрозумів у кінці тієї відомості, що то за чудасія — вони називають наш вузол Вузлом СПРИТКА? Спростування їм послати, чи як?

— Дарма, — кинув Коот і, задерши вгору хвоста, який помітно потоншав на кінчику, хоч уже почав заростати короткими волосками, рушив у гущавину кущів бузку.

— Ерику, ти маєш трошечки часу? — спитав Хелонідес.

— Трохи маю. А що?

— Як ти дивишся на проблему взаємозалежності вчинку і його оцінки?

— Не розумію.

— Якщо капітан скаже, аби ти годину стояв без руху і нічого не говорив…

— Важке завдання, — буркнув взводний.

— Ти виконаєш наказ, а він мене за це у званні підвищить.

— Неподобство! — вигукнув Повзик на весь голос.

— А тепер уяви собі, що лісничиха попросила тебе винищити всіх павуків…

— Це мені до вподоби.

— Ти винищив, і, скажімо, сьогодні ввечері біля багаття вона подякує не тобі, а мені, ще й почастує ліщиновими горішками!

— Щось ти вигадуєш, Бікі. Думаю, вона справді тобі дасть ті горішки?

— Ні, гадаю, вона дасть їх тобі. Просто уявляю, що було б, якби…

— Теж було б неподобство, але менше. Нехай собі,— Ерик труснув головою і усміхнувся, розтуляючи дзьоба. — Важливо, що зробив корисну справу.