Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Нікого там немає, начальнику, — доповів старший. — Тільки бляшанка з-під огірків і в ній ніби щось на спирту.

Інспектор Новак понюхав.

— Отож-бо, — тихенько мовив сам до себе.

Демонструючи чудову фізичну підготовку, він перескочив через огорожу «Хати Бунгало» і хлюпнув рідиною з бляшанки на жовте кільце, намальоване на стовбурі розквітлої абрикоси. Фарба розчинилась і потекла жовтими патьоками.

Методій Новак присів навпочіпки, подивився крізь казенну лупу і спеціальним пінцетом зняв із кори чотири волосини: чорну, блакитну й дві сірі.

— Коло підозрюваних звужується, — пробурмотів він, ховаючи здобич до потайної кишеньки в службовій сумці.— Буде в нас повний аншлаг.

— Шланг! Швидко давайте сюди шланг! — закричав хтось із молодих та ранніх, видно, недавній випускник школи, який почув лише другу половину слова.

— Дякую, не треба, — Новак зупинив пана Бонавентуру, який намірився бігти до протипожежного щита, і кивнув одному із своїх підлеглих: — Це ви пропонували зробити обшук у «Хаті Бунгало»?

— Я, громадянине інспекторе.

— Як ви вважаєте, це була слушна пропозиція?

Новак на хвилину перервав свої повчання, і обидва віддали честь лімузину, який саме підкотив по дорозі від столиці, об’їхав будинок і зупинився біля головного входу.

— Це не було слушною пропозицією, — повним реченням відповів вихованець.

— А чому?

— Тому що нас могли б застати під час обшуку об’єкта у відсутність довіреної особи господаря помешкання, а це протизаконно.

— Давайте залікову книжку, — простяг руку славетний детектив і, поставивши залік, розписався в графі «практичне навчання».

— Злочинців я міг би відвести до в’язниці моторним човном, — запропонував Войтасик з річкової міліції.

— Краще машиною розвезти по домівках.

— А хто їх стерегтиме?

— Вони самі тиждень носа на вулицю не покажуть, — сказав інспектор. — Хіба що вночі, крадькома.

Козирнувши підлеглим, які стояли по другий бік сітки, він рушив у глиб абрикосового саду. Обійшовши навколо будинку, попростував берегом річки. Йшов, опустивши очі вниз, з таким виглядом, ніби його щось непокоїло. Потім присів, підняв з трави якусь річ і неквапною ходою подався в глиб саду.