Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Це нагадало Британові присмак баговиння, яке забивається в ніздрі і в писок, лоскіт пуголовків у вухах, брак повітря в легенях, від чого боляче стискає ребра. Підібгавши хвоста, він позадкував так далеко, наскільки дозволяв ланцюг.

Боягузливим собакою Британ не був. Свою відданість комусь він міг би довести, навіть якби довелося вступити в бій з трьома котами, які могли видряпати йому очі. Боявся він лише Лись-Блися. Та оскільки боявся менше, ніж повторного падіння в болото, відступив і дозволив напасникові видобути з-під шапки невеличкий піристий згорток, який мав стерегти.

Навантажені металевою бляшанкою, вони відпливли від берега і, лавіруючи між безліччю острівців Малого Хлюпу, йшли на максимальних махах плавців, коли раптом від корчовища до них долетіло сумне виття побитого пса.

— Розклейте мене, — попросив Ерик, ув’язнений у сірому тісному пакеті, звідки через невеличкий отвір визирала тільки його голова.

Це були перші слова, які пролунали від моменту його визволення, оскільки ні Йонатан, ні Бікі теж досі до нього не озивались.

— Розклейте, — повторив Ерик голосніше, не дочекавшись відповіді.— Я того Лися-Блися так довбону в лоба, що він ногами накриється, а потім усі волоски — по одному…

— Є багато покарань за невиконання наказу, — мовив Коот, звертаючись до Хелонідеса, — та коли до цієї провини додати ще й злочинну легковажність, внаслідок якої потрапляють до пастки і перебувають у неволі…

— Ви можете мене заклювати, розстріляти, загризти чи втопити, але спершу роз-клей-те, бо мене трясця вхопить!

— Не знаю, яке покарання вибрати, — вів далі капітан, вдаючи, що не чує Повзикових благань.

— ЗПП на час бойової операції,— порадив Бікі.

— Це ще що за ЗПП? — писнув Ерик.

— Заборона Покидати Пакет на час операції «Лісові привиди», — замислено повторив командир і всміхнувся собі у вуса, коли подумав, що вночі й так не мав би користі з Крилатого, отож Бікі, пропонуючи покарання, одночасно захищає товариша від надмірної суворості.

— Так, ідея добра, сержанте Хелонідесе, — суворо мовив Коот. — Вашу пропозицію я затверджую.

— Сержанте? — тихо свиснув Ерик.

Морально зламаний, він опустив дзьоба й замовк. Адже після страшної пригоди з Лись-Блисем його не тільки не допускають до бойових дій, а й карають згідно з пропозицією менш хороброго і активного товариша, який завдяки своїй дисциплінованості випередив його в званні на два ранги.

У тому місці, де Цюркава впадає в озеро, Хелонідес пристав до берега. Коот, взявши пакет з Ериком у зуби, рушив уперед, Бікі з вантажем на спині — за ним. Крізь дірку в сітці вони потрапили в тінь абрикосового саду і встеленою опалими рожевими квіточками алеєю підійшли до дерев’яного, проте дуже вишуканого будиночка з величезними вікнами. Над будиночком, конкуруючи із блиском зірок, променів різнокольоровий неоновий напис:

— Почекай хвилинку, — сказав Коот Хелонідесу.

Поклавши пакет з Повзиком на траву, щоб не перешкоджав говорити, він стукнув пазурем у шибку, а потім відчинив маленьке віконечко, заховане під сходами зразу ж над землею.

— Ня-яв? — озвався знизу сонний і примхливий голосок.

— Я тут залишу товариша, йому треба трохи подрімати.