Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Почав уже втягувати голову під панцир, коли раптом почувся приємний запах і щось м’яко торкнулося його обличчя.

— Хелло… — пролунав оксамитовий голос. — Do you speak English?

— Yes, I do, — відповів Бікі, ще не знаючи, хто до нього звертається. — Але віддаю перевагу польській. Судячи з акценту, пані теж володіє англійською не найкраще.

— Зовсім кепсько, — призналася пані,— зате як гарно звучить: «Ду ю спік інгліш?» — повторила із замилуванням. — Мене звуть Пуссі. А тебе, любий?

— Мене?.. Бікі,— відповів він збентежено і гречно додав: — Бікі Хелонідес, з вашого дозволу.

— Якого дозволу?

Над парапетом запалала пара очей, таких же жовтих, як і в Йонатана, але більш замріяних, сентиментальних. Потім одне з них почало лукаво примружуватись і роз’яснюватись, роз’яснюватись і притемнюватись.

Хелонідес, хоч був дуже начитаний, мав певний міжнародний досвід і немало потерся серед моряків, запозичивши дещо від них, не знав, що відповісти, а мовчання тим часом ставало дедалі двозначнішим. Врятував його шум мотора, який долетів з протилежного берега Цюркави.

— «Мерседес»? — поцікавилася Пуссі.

— Ні, прошу пані, «урсус», — пояснював Бікі.— Трактор, названий так на честь силача, який, зламавши роги турові, рятує свою кохану в романі Генрика Сенкевича.[7]

— Рятує кохану! Ах, як це благородно з його боку.

— Я теж хотів би когось рятувати.

— Рятуй.

— Чи, точніше, допомогти.

— Допоможи, Бікі.

— Я можу вас попросити…

— Проси, чому ні,— шепнули очі в темряві.

— Попросити розріджувач.

— Жартуєш?

— Ні. Я серйозно.