Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Чому ж? — заперечив Бікі. — Під Олівою перемогла ескадра адмірала Дікмана,[5] під Абукіром і Трафальгаром — адмірала Нельсона,[6] над полями Росії воювала повітряна ескадра майора Покришкіна, над пустелями Африки — Скальського, а ми будемо ескадрою капітана Йонатана, і наш бойовий заклик…

Тут Бікі зупинився, бо засумнівався, чи часом не переборщив.

— Начитаний страшенно, — муркнув Коот.

Повзик кілька разів труснув головою, аби краще думалось, щось собі намислив, але завагався.

— ЕЙ?

— ЕЙ, — сказав Хелонідес.

Обидва новоспечені капрали виструнчились і одностайно вигукнули:

— ЕЙ!

— Затверджую, — мовив Йонатан і погладив вуса.

— Тоді вперед! — скочив Повзик. — Кому ліс дорогий, від пилки його закрий… — проспівав він і помарширував з ями. Розправляючи крила перед вильотом, спитав: — Що таке? Чому ніхто не йде за мною?

— Тому що не було мого наказу, — відповів Коот.

— А мій? Хіба капрал не може наказувати?

— Може. І навіть повинен, але тільки тоді, коли відсутній старший за званням.

— То наказуй, капітане. ЕЙ!

— ЕЙ не буде, поки не подумаю.

— Над чим?

— Над планом операції. Дізнатись, які сили у ворога, які його наміри — ось із чого треба починати…

— Вони свої наміри показали — ріжуть під корінь.

Ерик казав правду: металічне виття, схоже на звук тупої бормашини, яка свердлить зуба, наближалося повільно, але невблаганно. Часом чувся вже навіть зловісний тріск і звук падіння дерева.

— У панцерника нашої ескадри слабка маневреність на суші, і якщо доведеться швидко відступати…