Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Виють, — озвався Хелонідес із дна ями.

— Три або чотири, — визначив капітан із того, як мінялася модуляція звуку.

— Почали пиляти нову просіку від цементного заводу.

— Пройдуть уздовж усієї викорчуваної ділянки. Я знаю, бо це вже сьома.

— Потім буде восьма, дев’ята… — додав Коот.

— Посадили молодь, — намагався втішити їх Бікі.

— Молодь! — крикнув раптом Ерик, якому, видно, уже урвався терпець. — За п’ять років виросте на метр, якщо не всохне і якщо її жуки не з’їдять. А з’їдять напевне, бо де ж має жити пристойний птах, який захищав би від них дерева? Що тепер, у гіллячці дупло робити? Треба мати камінь у грудях замість серця і порожню голову, щоб…

— Цитьте! Ані мур-мур!.. — наказав капітан. — Підійдіть-но ближче і сядьте навколо жару, — запросив він широким жестом.

— Мені на корені зручніше.

— А я, коли можна, лишуся тут, бо ця вода нагадує мені морську…

— Гаразд, — погодився Коот, загвинчуючи сільничку. — Тоді уважно слухайте кожен із свого місця. Скажіть, у вас вистачить відваги в душі…

— Ти вже раз питав про це, — свиснув Повзик.

— …сили в м’язах і рішучості в серцях, щоб решту своїх днів присвятити боротьбі за охорону землі, води й повітря — всього, що росте й дихає?

Ерик уже відкривав дзьоба і піднімав угору крила, щоб поклястися в цьому, але Йонатан жестом стримав його.

— Подумайте, перш ніж відповісти. У цій боротьбі ніхто з нас не може розраховувати на милість ворога. Якщо спіймають, обдеруть шкуру, обскубуть пір’я, розіб’ють панцир і зварять на повільному вогні. Тричі подумайте, брати, і не кидайте слів на вітер!

Вітер, який ніс по голій викорчуваній ділянці жахливий сморід сірки і цементний пил, залетів до ями.

— Клянуся піском зеленого атолу Бікіні, що не пристану в поході, не злякаюсь у бою і боротимусь доти, доки згасне світло в моїх очах, — урочисто сказав рядовий Бікі Хелонідес.

— Зеленню батьківського дуба присягаюсь! — вигукнув рядовий Ерик Повзик.

— В такому разі присвоюю вам обом звання капралів, — повідомив капітан і, взявши гілочку в лапу, почав розгрібати жар.

Підвищені в званні, Бікі й Ерик зраділи, але ні про що не спитали, та думали зараз про одне — що шукає їхній командир.