Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Авжеж. Навіщо дощову воду доливаєш?

— Уже не доливаю, — уникнув відповіді Коот, забираючи посудину з-під цівки води й вішаючи над вогнем.

— Ти не крути, а відповідай.

— Я кручу, щоб розмішати. — Коот узяв складану похідну ложку і заходився колотити нею в казанку.

— Але що? Що? Що?! — зірвався на крик Повзик, жваво перескакуючи з кореня на корінь, розпушуючи пір’я і трусячи хвостом.

Йонатан несподівано підскочив угору, вхопив приголомшеного птаха в передні лапи й легенько провів вусами по його дзьобу.

— Отакого я тебе люблю, Ерику! Запального, гарячого, а не, вибач за порівняння, мокру курку, яка зашилася в темний куток.

— Пусти! Пусти, кажу, тигряча пико!

— Вже пускаю, павучий постраху.

Хелонідес у захваті плескав плавцями, розкидаючи вологий пісок, і всі троє так розійшлися, що зрештою Коот мусив, немов воротар у футбольному матчі, зробити карколомне сальто, щоб устигнути зняти з вогню казанок за чверть секунди до википання.

— Не барись, не зволікай — на молоко налітай! — гукав він, видаючи ярмаркового торговця. — Коли після такої мокречі нап’єтеся гарячого, то й марширувати зможете, і бойовий дух збережете, — приказував Коот, відміряючи кожному порцію молока.

Розмова надовго урвалася, запанувала майже цілковита тиша, бо хоч і незручно було пити теплий напій не сьорбаючи й не хлебчучи, проте всі старалися робити це якомога стриманіше.

Дощ не вщухав, шумів і шелестів, але клаптик неба над виходом з ями пояснішав, дедалі більше наливаючись блакиттю.

— Мода різна буває,— сказав Йонатан, першим закінчивши підобідок. — Пригадую, наша Сімнадцята окрема бриконідес…

— Через те, що яйця закрили запобіжник і паровоз злетів у повітря, — не дуже чемно перебив його Ерик, — ми не зробили ніяких запасів, а попоїсти зараз не завадило б.

Коот сягнув лапою у рюкзак, витяг три курячих яйця з тріснутою шкаралупою і поклав їх на пеньку, поставивши поряд похідну сільничку.

— Ось вони, — показав він на яйця. — Зварені супертвердо, бо під тиском. Сила вибуху кинула їх разом з трубою і колесом у лози над річкою.

Рядовий Повзик подивився на рядового Хелонідеса, рядовий Хелонідес на рядового Повзика, обидва набрали повітря в легені й хором ревнули:

— Капітане! Йонатане! Дякуємо за снідання!

З’їсти обід, який тільки для рими був названий сніданком, виявилося не так просто, і Ерик узявся до роботи. Не шкодуючи дзьоба, він порозбивав тверді яйця на половинки, потім на чвертки, а далі вже проблем не було.