Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

Це Ерик гатив дзьобом у велосипедний дзвоник, щоб було іще веселіше.

— А в кошичку, мабуть, щось смачненьке? — Бікі повільно піднімав плавцем накривку. — Може, пакетик агар-агару?

— А для мене, боцмане, ви часом не привезли кілька корабельних жуків під павучим соусом? — загукав Ерик, переставши триндикати.

— Аякже, аякже, — озвався чийсь дуже милий голос ізсередини.

— Вибачте! — Хелонідес, уражений, відсахнувся. — Перепрошую, що не постукав.

У напівмороці кошика загорілись жовті й сентиментальні очі.

— Хто це?

— Я не серджусь, любий, — ніжно, млосно і замріяно муркнув голос.

— Кого це ви тут без попередження… — забурчав Коот, відкриваючи кошик, і аж захитався на задніх лапах, бо хтось зненацька кинувся йому на шию.

— Ча-ао, тату!

— Це ти? — не повірив власним очам капітан. — Яким побитом? І що це ти з себе, Пусько, зробила? На кого ти стала схожа?

Запитання, либонь, було доречне. Йонатанова донька так змінилася, що в ній ніхто б тепер не впізнав причесаної під ангорську кицьку покоївки з «Хати Бунгало». Шерсть гладенька, гривка коротко підстрижена, і тільки один вузький мідний браслет на лапі та чорна хустка на шиї.

— Кого ти знову вдаєш?

— Нікого, тату, — відказала Пуссі, аж по очі ховаючи мордочку в хустці. — Я тепер є і завжди буду терористкою, донькою великого Йо. Ти хоч знаєш, тату, як ти гримиш? Всі тепер ні про що не говорять, тільки про тебе і про твоїх десантників. «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад»! Фантастично!

Капітан намагався стишити цей ураган захвату, але донька обняла його і заспівала ще не зовсім сформованим, але приємним голосом:

Не благайте, не нявчіть

Ні в будень, ні в свята.

Я нікого не люблю.

Окрім свого тата.

Він такий у мене сильний