Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Це ти, Ерику, недоумкуватим мухам можеш такі небилиці розказувати, а не морським вовкам.

— Невже ти гадаєш, що ми… — почав був Хелонідес і урвав на півслові, перейшовши на інше: — Сам же казав, що всі листівки про наш розшук зразу ж позривали колекціонери.

— Не гадаю, Бікі, а маю стовідсоткову певність. Адже я пішов до одного з тих збирачів і попросив показати листівку. Хочу сказати, що на фотографії у тебе набагато солідніший вигляд за той предмет, який ти підпираєш.

— Прошу нас вибачити, боцмане, що ввели вас в оману, видаючи себе за працівників «ТВОПОСУТРАПО у СЛЕТЕПЕРІ».

— В оману ви нас не ввели, тож нема про що говорити.

— Ми збиралися вам завтра все пояснити.

— А вийшло так, що все стало ясно сьогодні.

— Це просто чудово, що ви привезли Пуську. Така приємна несподіванка!

— Моєї заслуги тут немає. Вона так хотіла вас побачити, що й сама прибігла б, якби знала, де ви переховуєтесь.

— Я сподіваюсь, що ніхто…

— Ніхто! — запевнив боцман. — Навіть панна Пуслава, яку я саме тому й віз у кошику, щоб посвячених у таємницю було якомога менше.

— Правильно, — сказав капітан. — Адже я не знаю, чи захоче вона зі мною лишитися, коли довідається, що з терором покінчено, і то назавжди. Оце саме перед вашим прибуттям я збирався повідомити моїх підлеглих про свою думку щодо…

— Розв’яжемо цю проблему спільно, — перебив його Добромир.

— Я мав на увазі ескадру, а не проблему, — пояснив Коот.

— А я проблему, — повторив боцман і без будь-якого попередження подав гучну команду: — Довкола мене — сідай!

Послухались його всі, оскільки боцманське звання на флоті одержують такі люди, яких не можна не послухатись, навіть коли ти адмірал.

— Моряки!

Саме так назвав їх Добромир, і в цьому було багато слушності, бо ж кожен із нас — на морі, в повітрі чи на суші — випливає з рідного порту і, змагаючись з вітрами, проклинаючи затишшя, оминаючи рифи, тримає курс через життя на сонячні й щасливі острови.

— Моряки! Одинадцять днів тому капітан Коот сформував ескадру і повів її на бій. Я знаю про її перемоги й поразки і прошу, щоб ви прийняли мене під свій прапор.

Пропозиція була така несподівана, що навіть Повзик мовчав, розкривши від подиву дзьоба.