Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Що? Думаєш, як шепнеш «Ерику», так я і замовкну?

— Але ж капітан…

— Капітана Йонатана з Сімнадцятої БриКоНіДес я шаную і люблю! — кричав розлючений пілот. — А такого похнюпленого котиська знаєш, де я бачив? Знаєш чи ні?

Хелонідес не сказав, знає він чи ні, та й Повзик не встиг висловитись, бо Коот, набравши рішучого вигляду, обізвався:

— Закрийте, сержанте, дзьоба! Нарада відбудеться на галявинці під кущами бузку, коли тінь від їхніх вершечків сягне води.

— Слухаємось. ЕЙ! — відповіли одностайно і, зробивши поворот кругом, промарширували три кроки.

Потім Хелонідес пірнув у напрямку того теплого донного джерела, про яке він уже розповідав своїм друзям, а Ерик полетів до дупла, щоб зірвати серце на роздовбуванні горішків.

Коот лишився сам зі своїми сумними думками.

Не ширша за листок смужка лишалася між тінню від кущів бузку і вологою лінією піску, на якому води Малого Хлюпу зустрічалися з берегом, коли пілот Повзик промчав на бриючому польоті над садом, у фігурній напівбочці перевернувся на спину і пішов на посадку просто над ямкою з-під викорчуваного дерева, тримаючи курс на галявинку.

Тієї ж миті Хелонідес виткнув, наче перископ, голову з озера, тернувся пластроном об прибережну мілину і вийшов на берег, лишаючи за собою широкий мокрий слід.

— Якби трохи війнуло від берега… — почав Ерик. — От якби війнуло!

Вітер війнув, нахилив кущі бузку, вмочивши їхні тіні у воді, і саме в цей момент, не спізнившись ані на секунду, безшумно з’явився Коот.

— ЕЙ! — привіталися сержанти, салютуючи одночасно.

— ЕЙ! — відповів капітан.

Довкола стояла тиша теплого травневого пополудня. Біля сторожки кудкудакала курка, бджоли сповнювали сад золотавим гудінням, у покручених протоках озера крякали чирки, шукаючи будівельний матеріал на гнізда, проте всі ці звуки не тільки не перешкоджали, а ніби доповнювали тишу.

— Друзі! — тепло й сердечно мовив Йонатан, та вони не відчували радості, навпаки, занепокоїлись, тому що вуса в командира були спущені й він не назвав їх солдатами. — На цьому місці ми слухали з вами повідомлення про поширення ідеї Вузлів СПРИТКА…

— Тобто Коотових, — поправив його Бікі.

— …по всій країні. Тут ми взнали про спокутування Лись-Блися, який поклявся насадити цілі ліси. Ці кущі бузку чули наш бойовий клич…

— ЕЙ, ЕЙ, славо наша, гей! — вихопився Ерик. — Славо наша, гей!

— Оце дзеркало води бачило нашу радість від здобутої перемоги.