Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— І це в таку критичну й важку хвилину? — спитав Йонатан.

— Коли вода заливає трюми, тікають щури, а не боцмани. Прапор на топ-щоглі, капітане. Ми ще дійдемо під нашими вітрилами до багатьох перемог, треба тільки повернути штурвальне колесо.

— Давай курс! — вигукнув Повзик, відчуваючи, що знову збирається на бій.

— Досі вашою зброєю були хитрість і кмітливість, не раз вас рятували спритність і відвага, а плутні Йонатана Коота, без сумніву, ввійдуть в історію.

Капітан заперечливо похитав головою, але донька щось йому шепнула на вухо, викликавши сміх під сивим вусом.

— Проте всі ваші операції мали характер партизанський, диверсійний, навіть, на жаль, терористичний, особливо остання, що в моїх очах дискредитує її морально. Не можна сучасні проблеми розв’язувати методами ретро і не можна застосовувати силу до невинних, про що я вже казав.

— Курс, боцмане, курс! — нервувався Ерик. — Досить цієї води.

— Ех ви, анархісти-терористи! Наробили дурниць! Сором! Діючи втрьох, без людей, нічого не добилися, лишившись ні з чим. Якщо ми по-справжньому хочемо захистити природу, повинні діяти з людьми.

— Багато хто з них не хоче, не розуміє,— сказав Хелонідес.

— Треба пояснювати, переконувати, заохочувати.

— Лись-Блися теж? — глузливо спитав Крилатий.

— Теж.

— Отакої! — обурено кинув Повзик. — Я швидше павука навчу плести шкарпетки на зиму.

— Я могла б поговорити із Зефірином, намовити панну Катажину з центрального комутатора і загітувати вахтера Тронбоня. А ще Івонці Спритековій можна сказати, — лічила на пальцях панна Зося.

— Що з того? — зітхнув Йонатан. — Жодна з цих осіб не має великої влади. А з таким, наприклад, як директор магістр-інженер Пшемислав Спритек, навіть не варто й заводитись.

— Не варто, — чесно признався боцман. — А шкода, він міг би зробити багато корисного. Він не ламається тільки тоді, коли йому згори вказівки надійдуть.

— Треба, пане Добромире, перетягувати на наш бік не лише простих людей, з якими не важко домовитись, — задумливо мовив Коот, — а й керівників і начальників, ректорів й директорів, магістрів і міністрів, генералів і адміралів, президентів і дисидентів, королів і королев, прем’єрів і прем’єрш… Як це зробити?

Запала тривала тиша. Знову стало чути кудкудакання курей біля сторожки, гудіння бджіл у садку. Минала хвилина за хвилиною. Пуслава зняла хустку з шиї і піднесла її до очей, на яких бриніли великі сльози. Вона ж так хотіла бути разом із прославленим батьком Йонатаном і вершити великі діла…

— Я знаю, — спокійно мовив Хелонідес.

— Що ти знаєш? — поквапив його Повзик.