Розділ «IV Як на небі»

У декого з вірян затремтіли плечі — Пітер завжди вважав, що так вони сміються. Він сподівався, що вони таки сміялися над його незграбною вимовою, але, можливо, Пітер ніколи й не знав, що цей рух означає насправді.

— сс. ц cc  Ісус с, — казав Пітер далі.

Він відчував, як здивувалася й збентежилася громада через цю його силувану дитячу мову, що була такою зайвою і непотрібною, адже вони хотіли чути лише святі слова Біблії короля Якова. Але Пітер прагнув звернутися до них бодай раз словами, які вони сповна зрозуміють. Він завинив  так багато, і це було найменше, що він міг для них зробити: зберегти їм гідність, хай і на шкоду власній.

— сс Ісус ц    .

Пітер завершив підрахунок вірян, який розпочав за своєю давньою звичкою: п’ятдесят дві особи. Він так ніколи вже й не дізнається, як багато ще душ ховаються в поселенні, не довідається, наскільки він був близько чи далеко від того, щоб навернути всіх  до християнства. Чоловік знав лише, що впізнає усіх-усіх присутніх тут, і не тільки за кольором їхніх балахонів.

— сс ерква , — сказав він. — сс  Книгу дивних нових речей.

Він дістав зі своєї сумки Біблію короля Якова, але замість узятися гортати сторінки з позолоченими краями, відшукуючи уривок для читання, Пітер вийшов з-поза кафедри й поніс книгу до Обожнювачів Ісуса, що сиділи в першому ряді. Зі щонайдбайливішою обережністю — не через повагу до книжки, а через побоювання нашкодити вразливій плоті, що була перед ним, — Пітер простягнув Біблію Обожнювачці Номер Сімнадцять, яка поклала книгу собі на коліна.

Пастор повернувся за кафедру.

—    , — промовив він. — сс сс Бог.  Бога   сс .

Його паства схвильовано загомоніла.  захитали головами, збуджено затрусили руками. Номер П’ятнадцять скрикнув.

—   сс сс  Богові   сс, — наполегливо вів далі Пітер. —         сс сс Обожнювачка Ісуса Номер П’ять... — голос йому зірвався, і він мусив схопитися за краї кафедри, щоб не тремтіти самому. — Обожнювачка Ісуса Номер П’ять  л і  ц .     АМІК, — здригаючись, він із шумом набрав повні груди повітря. — ц    ц еркву.      Беа. ц  сс...

І все. Далі Пітер нічого не міг сказати: він не знав по-оазянськи потрібного йому слова, найважливішого слова. Він схилив голову і зрештою знайшов порятунок у власній — чужопланетній — мові.

— ...даруйте мою провину.

Він зійшов із кафедри, узяв канарково-жовті черевики, по кожному в руку, і пішов на негнучких ногах поміж рядами до виходу. Перші кілька секунд, які здалися Пітерові хвилинами, було тихо, він ішов сам. А потім Обожнювачі Ісуса почали підводитися зі своїх місць і збиратися довкола нього. Вони ніжно торкалися його плечей, спини, живота, сідниць, стегон — усього, до чого могли дістати, і промовляли чистими, вільними голосами.

— Даруємо.

— Даруємо.

— Даруємо.

— Даруємо.

— Даруємо.

— Даруємо, — казали всі вони по черзі, доки Пітер навпомацки не дістався дверей і не вийшов у сліпуче сяйво.