Розділ «IV Як на небі»

—   — почувся голос.

Пітерові вистачило його знань оазянської мови, щоб зрозуміти, що це означає: «Завдання досі спить». Або ж: «Нумо до роботи!»

Номер Один пробудився від заціпеніння й прийняв свою роль офіційного представника. Він обернувся до джипа, збираючись привітати посланця АМІК, закутану в хустку жінку на ім’я Ґрейнджер, що відчувала відразу до нього й до всього його роду.

Із автівки вийшла медсестра Флорес. Коли вона підійшла до оазян, стало видно, що вони не суттєво відрізняються за зростом. Крім того, їхній одяг — медсестринський халат і балахони оазян — був майже однакового кольору.

Така неочікувана подібність очевидно збила Номера Один з пантелику. Він розглядав Флорес на кілька секунд довше, ніж дозволяла ввічливість, але медсестра не відвела погляду.

— Ти і я, — промовив Номер Один. — Ніколи доі.

Він простягнув руку й легенько торкнувся до зап’ястка медсестри кінчиками своїх пальців у рукавичці.

— Він каже: «Привіт, ми раніше не зустрічалися», — пояснив Пітер.

— Приємно познайомитися, — відповіла Флорес.

Хоча медсестра, може, й перебільшувала, але, на відміну від Ґрейнджер, вона, здається, зовсім не знітилася.

— Ти привезла ліки? — запитав Номер Один.

— Звісно, — відказала Флорес і пішла по них до багажника.

Декілька оазян ризикнули вийти зі своїх сховків, згодом іще кілька. Це було незвично: зі свого досвіду Пітер знав, що раніше більше ніж двоє-троє тубільців не виходили під час обміну.

Флорес повернулася, принісши у своїх жилавих руках коробку з ліками. Коробка здавалася більшою та повнішою, ніж минулого разу, можливо, через те, що Флорес була меншою за Ґрейнджер. Однак тримала її медсестра без надзусиль і зі спокійною впевненістю передала одному з оазян.

— Кому мені пояснювати? — запитала жінка.

— Я розумію білье за іних, — сказав Обожнювач Ісуса Номер Один.

— Отже, тобі, — промовила Флорес дружнім, але діловим тоном.

Коробка, як завжди, була заповнена мішаниною оригінальних і генеричних лікарських препаратів. Флорес діставала кожну пластикову пляшечку, кожен пакетик чи тюбик, підіймала їх, наче молоток на аукціоні, пояснювала їхнє призначення і клала назад на місце.

— Я не фармацевт, — сказала жінка. — Але однаково все написано на етикетках і в інструкціях. Ваше завдання — розповісти нам, які ліки допомагають, а які ні. Вибачте, що кажу це, але між нами досі було забагато таємниць. Нумо позбавлятися їх, спробуймо науковіший підхід. Як гадаєте, вам це до снаги?

Декілька секунд Номер Один мовчав, лише зосереджено розглядаючи особу, що стояла обличчя до обличчя з ним.