Розділ «IV Як на небі»

Вони поговорили люб’язно і недовго. Навряд чи Пітер міг ображатися на Крейґ за відмову надати йому автомобіль, зважаючи на те, що сталося минулого разу. Колеги-аміківці, напевно, звинувачували її в тому, що дозволила пасторові — очевидно не при своєму розумі — поїхати в ніч на Курцберґовому катафалку, після чого Пітера довелося рятувати, а потім іще окремо тягнути машину на базу. Крейґ сяяла усмішкою, і вираз її обличчя нічим не відрізнявся від звичайного, але підтекст був зрозумілий: «Від тебе лише неприємності».

— За кілька годин поїдуть обмінювати ліки на їжу, — повідомила жінка, витираючи руки ганчіркою. — Чому б вам не поїхати з ними?

— Тому що це остання поїздка. Я хочу попрощатися з .

— Із ким попрощатися?

— З оазянами. З тубільцями.

«З потворами з Міста Потвор, жирна дурепо», — подумав Пітер.

Крейґ замислилася.

— І вам потрібен особистий автомобіль, щоб попрощатися?

Пітер розчаровано звісив голову.

— Якщо я приїду попідруч із аміківцями, може видатися, ніби я використовую їх... ну... як особисту охорону. Задля свого емоційного спокою, якщо ви розумієте, про що я.

Погляд Крейг, прямий, однак неуважний, підказав Пітерові, що ні, вона не розуміє.

— Може здатися, ніби я не хочу зустрітися з ними наодинці.

— Гаразд, — відказала Крейґ, ліниво чухаючи татуювання у формі змії.

Секунди спливали, і ставало зрозумілим, що її «гаразд» не означає: «У такому разі я видам вам машину», і не «Я розумію, чому це вас турбує»; воно означало: «Що ж, то й нехай».

— Крім того, — промовив Пітер, — я не впевнений, що Ґрейнджер захоче сьогодні їхати до поселення.

— А Ґрейнджер сьогодні й не поїде, — безтурботно відізвалася Крейґ і поглянула в роздрукований розклад. — Її не буде на роботі, — вона погортала сторінки, шукаючи ім’я Ґрейнджер, — в осяжному майбутньому, — зрештою підсумувала Крейг, знову зазирнувши у сьогоднішній розклад. — Поїдуть... Туска і Флорес.

Пітер поглянув поверх плеча жінки на всі ті змащені мастилом машини, якими він міг би поїхати звідси, якби тільки на заваді в нього не була Крейґ.

— Вам обирати, — посміхнулася жінка, і Пітер зрозумів, що іноді обирати ні з чого.

«Я бачу, як ти стоїш на березі величезного озера, — сказала йому Беа, коли Пітер востаннє тримав її у своїх обіймах. — Ніч, і на небі повно зірок».

А потім дружина розповіла йому, як їй уявилося, ніби Пітер проповідує великій кількості непомітних у темряві істот, які сидять у рибальських човниках, що гойдаються на озері. Напевно, вони обоє знали тоді, що це лише сон, що нічого такого насправді не трапиться.