Розділ «IV Як на небі»

— Тобто — що відбувається?

— Ну, коли небо стає таким темним?

Ґрейнджер зітхнула.

— Іде дощ. Просто йде дощ. А ти на що сподівався? Це місце — суцільне велике розчарування.

Пітер розтулив було рота. Він хотів захистити дивовижні красоти цієї планети чи, може, зауважити щось стосовно аміківського проекту, але що саме, ніхто так і не дізнався, бо цієї миті трійчата блискавка розколола небо, вікна спалахнули сліпучим сяйвом, а на машину немов опустився згори велетенський кулак.

Здригнувшись від удару, автомобіль прокотився ще трохи й завмер.

— Ма-а-а-атінко Божа! — скрикнула Ґрейнджер.

Вона була жива. Вони обоє були живі. А понад те, ще й міцно трималися за руки. Тваринний інстинкт. Знітившись, вони відпустили одне одного.

Вони були цілі й неушкоджені, навіть жодну волосинку на голові нікому не було обпалено. «Постріл», що лежав на колінах у Пітера, згас, і на його екрані відображалося тільки пасторове мертво-бліде обличчя. Усі слова й символи, що світилися на приладовій панелі, зникли.

Ґрейнджер спробувала ввімкнути запалювання і роздратовано виявила, що двигун оживати не хоче.

— Такого не мало статися, — сказала жінка. Її очі були трохи навіжені; можливо, вона ще не отямилася від шоку. — Усе мало би й далі працювати як слід.

Вона крутила й крутила ключ у замку запалювання, але марно. По вікнах зачеркали великі дощові краплини.

— Напевно, блискавка щось пошкодила, — сказав Пітер.

— Це неможливо, — заперечила Ґрейнджер. — Неможливо, і край.

— Ґрейнджер, це диво, що ми взагалі вижили.

Жінка не хотіла нічого чути.

— Машина — це найбезпечніше місце під час грози, — правила вона своєї. — Металева оболонка працює як клітка Фарадея, — помітивши нерозуміння на Пітеровому обличчі, вона додала: — Шкільний курс фізики.

— Я, мабуть, прогуляв школу того дня, — відказав Пітер, спостерігаючи, як жінка все перевіряла прилади, тицяла пальцем в екран і торкалася всіляких індикаторів, уже очевидно мертвих.

У салон почав просякати запах паленої електроніки. Злива стукотіла по вікнах, які швидко запітніли, і невдовзі Пітер і Ґрейнджер не бачили нічого, що відбулося назовні.

— Просто не можу повірити, — мовила Ґрейнджер. — Усі наші автомобілі розроблено так, щоб вони витримували важкі умови роботи. Вони такі, якими машини були колись, доки їх не почали напихати всілякою придуркуватою технікою, яка постійно ламається до біса!