Розділ «IV Як на небі»

— Я думаю, якщо машина буде та сама, більше шансів, що він покажеться, — пояснила Ґрейнджер. — Він, напевно, ще здалеку помітив, як ти їдеш.

— Було темно.

— Але ж машина світиться. Він міг побачити її за милю.

Пітер гадав, що навряд чи. Він радше був схильний думати, що Тартальйоне цієї миті спостерігав, як мерехтить у чані його бражка і як поволі вкриваються пліснявою його спогади.

— А якщо ми його не знайдемо?

— Ми його знайдемо, — відказала Ґрейнджер, зосереджуючи погляд на порожньому ландшафті.

— А якщо все ж ні?

Ґрейнджер усміхнулася.

— Треба вірити.

У небі загриміло.

Минуло кілька хвилин, і Пітер запитав:

— Можна я перевірю «постріл»?

Ґрейнджер взялася мацати рукою на приладовій панелі, не знаючи напевне, де в цій машині «постріл». Наче язик, висунулася шухлядка й запропонувала їм два відразливі предмети, які скидалися на здоровенних засохлих слизняків, але насправді виявилися запліснявілими сигарами. В іншій шухлядці знайшлося декілька аркушів поліграфічного паперу, що взялися плямами всіх кольорів веселки, зісохлися й стали крихкими, наче осіннє листя. Аміківці очевидно не часто користувалися або й зовсім не застосовували цього катафалка після зникнення Курцберга. Може, вони вважали, що машина приносить невдачу, а може, свідомо вирішили залишити все так, як є, на випадок, якщо одного дня пастор таки повернеться.

Нарешті пальці Ґрейнджер відшукали «постріл» і викотили Пітерові на коліна. Пітер увімкнув його: усе виглядало й поводилося так, як і мало б. Він перевірив, чи немає повідомлення від Беа. Не було нічого. Може, саме цей пристрій не було налаштовано, як інші. Можливо, обіцяний зв’язок був лише оманою. Пітер перевірив знову, міркуючи, що кілька секунд можуть стати вирішальними, якщо Беа вже надіслала листа і він просто ще не встиг прийти.

Нічого.

Що далі вони їхали, то темнішим ставало небо. Хоч і не таке чорне-пречорне, як сутана, воно однаково було зловісним. Знову прогримів грім.

— Я ще ніколи такого не бачив, — промовив Пітер.

Ґрейнджер мигцем глянула в бокове вікно.

— А я бачила, — відказала жінка й додала, відчувши Пітерову недовіру. — Я тут уже довго, довше за тебе. — Вона заплющила очі й глибоко зітхнула. — Занадто довго.

— А що відбувається?