Розділ «II На Землі»

Кохаю

Беа

Пітер проблювався, потім почав молитися. У голові проясніло, шлунок заспокоївся, якось химерно занімівши, гарячка — він тільки зараз зрозумів, що його лихоманило, — минулася. Бог не покинув його. Те, з чим Беа довелося зіткнутися, вони вже не раз долали в минулому. Попри обставини, однаковим було відчуття того, що життя стало нестерпно складним, перетворилося на заплутану сітку невирішуваних проблем, кожна з яких вимагала вирішити всі решта, щоб рухатися далі. Для неспокійних душ природно було сприймати це як об’єктивну реальність, як тяжкий погляд на похмуру дійсність, яка показала себе, щойно спали рожеві окуляри. Але все це було спотвореним уявленням, трагічним нерозумінням. Божевіллям нетлі, що б’ється об лампочку, коли відчинене вікно поряд. Цим вікном є Бог.

Тривога його дружини була щирою, і те, що сталося, було жахливо, але це не відбувалося поза межами Божої всемогутності. Коли вони жили разом, Пітерові й Беа довелося зазнати і утисків поліції, і фінансового краху, і виселення, і цькування з боку батька Беатріс, і протидії місцевих чиновників, що наче змовилися проти них, і підступних судових позовів, і чимраз зухвалішого нищення хуліганами їхнього майна, і погроз від бандитів із ножами, і крадіжки їхньої машини (двічі), і жахливого пограбування, після якого в них не залишилося нічого, крім книжок і розпатраного ліжка. Щоразу вони покладалися на Божу ласку. Щоразу Він розплутував колючий дріт неприємностей твердою невидимою рукою. Поліція несподівано вибачилася, невідомий жертводавець врятував їх від банкрутства, домовласник перемінив гнів на милість, батько Беа помер, адвокат-християнин допоміг їм і розібрався з чиновниками, судові позови, які їм загрожували, розвіялися самі собою, хуліганів Пітер сам зловив за руку, і закінчилося тим, що вони долучилися до його пастви, бандитів ув’язнили за згвалтування, одну вкрадену машину знайшли непошкодженою, замість другої їхній співвірянин купив їм нову, а коли їх обчистили грабіжники, церковна громада проявила таку доброту і щедрість, що їхня віра в людей злетіла до нечуваних висот.

Дорога Беа , — написав Пітер. — Будь ласка, не кажи «Богом забутий». Я розумію, що ти засмучена і маєш на це причини, але треба стримуватися від лихослів’я, шануючи те, що Господь насправді нікого ніколи не забуває. Мені здається, що у своєму горі ти не покладаєшся на нього так довірливо, як мала би. Пригадай усі ті численні випадки, коли ми, здавалося, були в безвиході, але Він вирятовував нас. Звернися і зараз до Нього. Він не залишить тебе у скруті. Адже сказано в Посланні до филип’ян: «Ні про що не турбуйтесь, а в усьому нехай виявляються Богові ваші бажання молитвою й проханням з подякою».

Вибач мені, що не запропонував повернутися додому. Насправді я думав про це, і думка ця мене сильно спокушала, але, замість озвучити її тобі, я вирішив обміркувати все, перш ніж писати. Окрім усього іншого, я не хотів давати хибної надії, адже АМІК міг би мені відмовити. Сюди, як я розумію, прямує зореліт, який (окрім усього іншого) має доставити нового лікаря навзамін тому, який помер.

Я не настільки рішуче, як тобі здається, вирішив залишитися тут. Хоча ця місія — справді надзвичайна можливість, але Боже слово має власну інерцію і власну часову шкалу поширення. Я впевнений, що оазяни досягнуть дивовижних результатів і без мене, послуговуючись тим, що я вже їм дав. Насправді ж мені однаково доведеться їх покинути за кілька місяців, а роботи ще зостанеться чимало. Життя християнина — це подорож, а не завершений проект. Я віддаю цим людям усього себе, але, коли мені потрібно буде піти від них, я піду, і тоді всі мої думки будуть спрямовані на наше з тобою життя на Землі.

Прошу, спробуй відновити свій зв’язок із Божою любов’ю та захистом, якими Він наділяв нас раніше і які чекають на тебе зараз, щоб уберегти від негараздів. Молися Йому. Тобі не доведеться чекати довго, щоб побачити Його втручання. Якщо ж за декілька днів тебе далі бентежитиме смуток, я зроблю все, що зможу, щоб повернутися додому, до тебе, навіть якщо доведеться втратити якусь частку платні. Хай що б сталося, я переконаний, що до мене тут поставляться по правді. Це великодушні люди, і наміри їх щонайкращі. Я підсвідомо відчуваю, що вони добрі.

Що ж до замістя, так, я визнаю свою необізнаність. Але ж ми християни, і — знову ж таки, з Божою поміччю — матимемо силу вплинути на ті етичні норми, що панують там. Я не кажу, що все буде легко, але в нас і в місті були великі труднощі, а зараз у тебе там просто жахливі часи, то ж чи може бути ще гірше? Тут я більшість часу проводжу просто неба, і в цьому є щось заспокійливе. Я так хотів би прогулятися з тобою на свіжому повітрі під яскравим сонечком! Ти уяви лишень, як зрадіє Джошуа!

Коли ти читатимеш цього листа, у тебе буде ранок. Я сподіваюся, сон твій був солодкий і спокійний.

Кохаю

Пітер

Закінчивши писати листа, він був увесь липкий від поту. І голодний як вовк. Пітер помився під душем, одягнув чисті штани й футболку, а потім пішов до їдальні й замовив собі там картопляне пюре й сосиску.

Повернувшись до номера, він знову взявся до роботи над біблійними зшитками. Декілька Обожнювачів Ісуса просили його роз’яснити притчу про Доброго Пастиря, наймита й овець. Пітер делікатно порадив їм облишити цей епізод, тому що в ньому йшлося про овець і вовків, істот, яких оазяни ніколи не бачили, і, до того ж, там було повно шиплячих і свистячих звуків. Але оазяни наполягали, немовби стурбовані тим, що їхні природні обмеження не дадуть змоги зрозуміти щось украй важливе. Отож, Пітер мізкував над притчею. Вівцю можна замінити на білоквіт. Бог буде Добрим Фермером, який дбає, щоб рослини доглядали як слід і збирали урожай вчасно. Наймита можна замінити... а на кого ж замінити наймита? Оазяни не знали грошей і не розуміли різниці між покликанням і роботою за наймом. І що робити із закінченням притчі, в якому Пастир жертвує своє життя за вівцю? Фермер не може пожертвувати життя за свій урожай. Притчу неможливо було перетлумачити. Утім оазяни без неї не лишаться. Пітерові доведеться розповісти їм про овець, вовків, пастирів і наймитів. Безглузде завдання, але воно могло виявитися того вартим, якщо завдяки цьому віряни зрозуміють поняття Божого ягняти.

Пітер спробував намалювати вівцю на аркуші паперу. Він не вмів добре малювати. Тілом тварина, яку він нашкрябав, ще була трохи схожа на вівцю, утім голову мала якусь котячу. Пітер силкувався пригадати, як виглядає вівця живцем або бодай на світлині. Та, окрім невиразного образу, круглого і вкритого вовною, він не міг видобути з пам’яті жодних подробиць про вуха, морду, очі тощо. Чи видно у вівці нижню щелепу? Може, пошукати в аміківській бібліотеці, раптом щось та й трапиться? Щоправда, у багатьох книжках було повиривано сторінки, але Пітер гадав, що малюнки з вівцею мали б залишити.

Мимоволі, за звичкою, він перевірив, чи на «постріл» не прийшло нових повідомлень. Миттю завантажився лист від Беа. Дружина таки не лягла спати.

Будь ласка, Пітере, БУДЬ ЛАСКА, ПРИПИНИ ТОРОЧИТИ ПРО ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ ЗА МІСТОМ! Мені від цього тільки гірше. Ти просто, схоже, не усвідомлюєш, як швидко і як жахливо все змінилося. І як БАГАТО всього змінилося. Ринок житла ОБВАЛИВСЯ. Йому КАПУТ, як і майже вьсому[56] іншому в цій країні. Ну хіба важко це допетрати? Хіба це не очевидно з усього того, що я тобі писала? Ти справді гадаєш, що якась приємна молодоа пара прйиде дивитися на наш буюинок із чековою книжкою в руках? Усі ці приємні молоді пари по всій Великобританії заціпеніли від ЖАХУ. Усі забилися по совїх кутках і сидять тихенько, без надії сподіавючись, що все налагодиться. Я сама сиджу тмхенько і сподіваюся, що нарешті приїде якась здоровенна вантажівка і забере смердючі купи сміття перед нашим будинком.

Що ж до слів «Богом забутий», я певна, що Бог мені пробачить. Питання в тому, чи пробачиш ти.

Такого шаленого удару Пітер не очікував. Наступні кілька хвилин у його голові вирували образа, обурення, сором і страх. Вона помилилася, вона не так його зрозуміла, вона помилилася, вона не так його зрозуміла, вона у скруті, він не може допомогти, вона у скруті, він не може допомогти, вона глуха до його запевнень у любові та підтримці, вона пише тоном, якого він ніколи не чув від неї. Це так вагітність вплинула на неї? Чи вона вже довгі роки плекала це почуття образи й зневіри? У голові зринали уривки речень, обриси доводів на свій захист і начерки аналізу її слів. Пітер міркував, як показати дружині, що поводячись так, вона не допомагає нікому, як натякнути про вплив гормонів і вагітності на її психіку, не розізливши Беа ще більше.

Однак що довше він розмірковував, то меншим ставало бажання сперечатися, і зрештою лишилася тільки любов. Зараз не мало значення, що Беа неправильно його зрозуміла. Вона була приголомшеною, вона страждала, вона потребувала допомоги. Не важливо, хто має рацію, а хто ні. Важливо додати їй сил. Пітер мусить забути про свій сум через те, що кохана так віддалилася від нього. Значно гірше те, що вона, схоже, віддалилася від Бога. Потік страждань, які їй довелося терпіти в незвичній самотності, послабив її віру. Розум і серце Беа зачинилися, наче міцно стулений кулачок дитини, якій боляче. Красномовні доводи були даремними, а за цих обставин ще й жорстокими. Але хіба Пітер уже не пам’ятає, як, бувши на самому дні, він видобувся з прірви завдяки одному-єдиному віршу з Біблії. Бог не витрачає слів намарне.