Розділ «II На Землі»

— Вибач, — відказав Пітер.

Ніздрі лоскотали приємні пахощі. Булка з родзинками. Ґрейнджер уже розпакувала її й узяла собі скибку.

— Пригощайся.

Пітер узяв і собі, ніяковіючи через те, що брудними руками, із землею під нігтями, торкається хліба. Булку було нарізано великими куснями — втричі товщими, ніж нарізав би оазянин, — розкішно пухкими на дотик, наче хліб вийняли з печі п’ятнадцять хвилин тому. Пітер поклав шматок до рота, зненацька відчувши, що страшенно зголоднів.

Ґрейнджер підсміхнулася:

— Треба було попросити кілька хлібин і риби.

— Оазяни добре про мене дбають, — заперечив Пітер, жадібно ковтаючи. — Але вони самі не великі їдці, і я, так би мовити... втягнувся в їхній триб життя, — він узяв ще одну скибку. — До того ж я був зайнятий.

— Не маю сумніву.

Попереду проступили дві дощові маси, і сонце випадково опинилося просто поміж них, у вільному від дощу просторі. Краї кожної маси переливалися ніжними кольорами веселки, неначе постійно спалахували безгучні феєрверки.

— Ти знаєш, — спитала Ґрейнджер, — що твої вуха зверху перетворилися на шкварку?

— Мої вуха?

Пітер помацав їх пальцями. Шкіра на зовнішньому боці вушної раковини була пошерхла, наче засохлий шматок бекону, забутий на ніч на пательні.

— Залишаться шрами, — сказала Ґрейнджер. — Не можу повірити, що ти нічого не відчував, коли це сталося. Мусило боліти як чортзна-що.

— Може, й боліло, — відказав Пітер.

Дві дощові маси підступили тепер значно ближче, і наближення їхнє вводило в оману: здавалося, ніби машина дедалі швидше несеться на них. Послуговуючись указівками навігатора, Ґрейнджер ледь повернула кермо — і сонце зникло за водяною завісою.

— Із тобою все гаразд?

— Так, усе гаразд, — відповів Пітер.

Було прикро, що Ґрейнджер так часто заважала йому насолоджуватися дивами природи; це дратувало його. Потім, намагаючись говорити з нею щиро, Пітер глибокодумно додав:

— Узагалі, я не думаю про те, чи все зі мною гаразд. Я просто... живу.

— Що ж, молодчинка, — відказала жінка. — Але я все-таки радила б тобі наступного разу взяти трохи сонцезахисного крему. І час від часу дивитися у дзеркало. Ну, знаєш, щоб пересвідчитися, чи в тебе все на місці.