Розділ «II На Землі»

— Злодій помре, — погодився котрийсь із оазян.

Наступним у стосі лежало ще одне фото Джошуа, де кіт згорнувся калачиком на пуховій ковдрі, лапкою прикривши очі. Пітер засунув цю світлину під спід і вибрав іншу.

— Це задній дворик нашої церкви. Колись там була стоянка машин. Суцільний бетон. Ми попросили, щоб бетон здерли й замінили на грунт. Ми подумали, що люди можуть прийти до храму пішки або ж знайти собі місце для паркування на вулиці... — навіть говорячи це, він усвідомлював, що половина з того, що він сказав — а може, і все — мусить бути для цих людей незрозумілим. Утім зупинитися Пітер не міг. — Ми ризикували. Але ризик себе виправдав. Це було... Це був успіх. То була хороша справа. Виросла трава. Ми посадили кущі й квіти, навіть кілька дерев. Тепер там бавляться діти, коли надворі тепло. Загалом, там, звідки я прибув, нечасто буває по-справжньому тепло...

Пітер молов казна-що. Опануй себе.

— Ти де?

— Га?

Оазянин показав фото.

— Ти де?

— Мене на цій світлині немає, — відповів Пітер.

Оазянин кивнув і простягнув знімок сусідові.

Пітер вийняв наступне фото з альбому. Якби навіть повітря Оази не було таким вологим, він однаково б уже зіпрів.

— Це я в дитинстві, — розповідав далі Пітер. — Фотографувала тітонька, мабуть. Сестра моєї матері.

Обожнювач Ісуса Номер Один ретельно оглянув знімок трирічного хлопчика. На ньому Пітер, хоч і крихітний, якщо порівнювати з довкіллям, але все одно помітний у своїй жовтогарячій парці й помаранчевих рукавицях, махав в об’єктив фотоапарата. Це була одна з небагатьох родинних світлин, знайдених у будинку його матері, коли вона померла. Пітер сподівався, що оазяни не попросять показати фото батька, бо мати знищила їх усі.

— Дуже виокий дім, — зазначив Обожнювач Ісуса Номер П’ятдесят Чотири.

Він мав на увазі висотний будинок на задньому плані світлини.

— Це було жахливе місце, — сказав Пітер. — Гнітюче. До того ж ще й небезпечне.

— Дуже виокий, — повторив Номер П’ятдесят Чотири, передаючи квадратик фотопаперу наступному в черзі.

— Незабаром після того ми перебралися звідти до кращого місця, — розповів Пітер. — Безпечнішого, принаймні.

Оазяни схвально загомоніли. Перебратися до кращого й безпечнішого місця — це вони могли зрозуміти.

Світлини, які Пітер уже віддав, тим часом подорожували в натовпі. Один оазянин мав питання щодо зображення з Пітеровою церквою. На фото кілька вірян згромадилися зовні будівлі, по черзі заходячи в сині двері. Серед них був Іан Дьюар, ветеран війни в Афганістані, що пересувався на милицях. Від пропозиції Міністерства оборони оплатити йому протез він відмовився, щоб мати зайвий привід поговорити про війну.