Розділ «II На Землі»

— Дуже... розумно, — похвалив Пітер, відкинувши слово «спритно» як надто складне для вимови.

Побачивши повний ставок і десятки вкритих вологою труб, він тільки переконався, що ось-ось сам обмочиться.

— Доить? — запитав Номер Один, коли вони обернулися виходити.

— Е-е-е... — завагався збентежено Пітер.

— Доить води? Будемо відливати?

Аж тут Пітер дотямив, чому вони не зрозуміли один одного. «Відлити» — ну звісно ж! Ці розбіжності між буквальним значенням слова й розмовним — він так багато читав про них у розповідях про інші місіонерські експедиції й пообіцяв собі, що повсякчас уникатиме двозначності. Але мовчазна згода Номера Один на його прохання була такою спокійною і незворушною, що не було навіть натяку на помилку в спілкуванні.

— Даруйте мені, — промовив Пітер, випередив Номера Один, став посеред вулиці й, задерши свою дишдашу, пустив на волю струмінь сечі.

Здалося, минула не одна хвилина, доки він був готовий обернутися назад до оазянина. Щойно Пітер це зробив, Обожнювач Ісуса Номер Один скинув додолу одну бібку. Незбагненний звичай, хоча подібні жести, що засвідчують повагу, є і в європейців, наприклад, коли ті цілуються у щоки — правильну кількість разів у правильну щоку.

— Тепер знову пати? — Оазянин указав рукою туди, звідки вони прийшли: у напрямку до будинку з хропунами, де стоїть просякла потом ванна, від якої тхне кокосом.

Пітер ухильно всміхнувся:

— Спершу відведи мене до місця, де буде наша церква. Я хочу побачити його знову.

Тож вони вдвох вийшли з поселення й попрямували через поле, до обраного місця. Ще нічого не було збудовано. У землі було видовбано чотири ямки, що позначали чотири кути майбутньої будівлі. Іще всередині цих меж Пітер накреслив загальний план і пояснив сімдесятьом сімом душам, які зібралися довкола нього, що має бути всередині церкви. Тепер, коли після тривалого проміжку часу він знову дивився на свої креслення на порожньому клаптику землі очима, потьмареними втомою, він бачив їх так, як, либонь, бачили оазяни: незграбні таємничі видовбини в піску. Пітер відчув, що йому нізащо не дорівнятися до того завдання, яке стоїть перед ним. Беа, безперечно, розрадила б його, сказала б, що він замало спав, а тому об’єктивна реальність плутається в його голові, і, звісно, мала б рацію.

Було там і декілька інших слідів, які зоставило після себе зібрання Обожнювачів Ісуса. Калюжка молочного блювотиння, яке відригнуло одне з оазянських немовлят під час Пітерової вітальної промови. Пара чобіт, подарованих спеціально для Пітера, але замалих йому на кілька дюймів (ця помилка, здається, оазян ані збентежила, ані здивувала, вони лише мовчки визнали це). Напівпрозорий бурштиновий глечик для води, майже порожній. Металеве блістерне упаковання (аміківський дарунок), із якого видавлено всі пігулки. Дві подушки на певній відстані одна від одної, на яких двійко молодших дітей задрімали, коли розмова дорослих зайшла надто далеко в невидимі сфери.

Пітер повагався кілька секунд, а відтак підібрав подушки й поклав їх одна біля одної. Потім опустився на землю, підсунувши подушки під голову й під поперек. Утома відразу ж почала покидати його тіло, немовби земля вбирала її в себе. Шкода, що він не був сам.

— У наому ліжку ти не мав поинку, — зауважив Обожнювач Ісуса Номер Один.

Через жмуток свистячих і шиплячих звуків Пітер не зміг розібрати фрази.

— Я не зовсім зрозумів...

— Ти не був... задоволений, — сказав Номер Один. Він аж стиснув свої рукавиці, силкуючись відшукати слово, яке зміг би вимовити. — У наому ліжку. он не прийов ніколи.

— Це правда, — усміхаючись, погодився Пітер. — Сон не прийшов.

Чесному всюди честь, подумав Пітер. А непорозумінь буде досить і без зайвої дипломатії.