Розділ «II На Землі»

— Голка, — здригнувшись, сказала істота на ім’я Обожнювач Ісуса Номер П’ятдесят Чотири. — Ряд голок. Ряд... ножів.

Пітер гадки не мав, про що він каже. На світлині, яку передали тому оазянину, були тільки нечупарна колишня будівля міської ради й тонка металева огорожа.

— А це, — мовив Пітер, — наш кіт, Джошуа.

Обожнювач Ісуса Номер Один розглядав світлину секунд п’ятнадцять чи двадцять.

— Джоуа любить Іуа? — запитав він нарешті.

Пітер засміявся.

— Він не може любити Ісуса. Джошуа — це кіт.

Оазяни сприйняли цю інформацію мовчки.

— Він не... він тварина. У нього немає... — слово «свідомості» спало Пітерові на думку, але він відкинув його. Забагато звуків «с», щонайменше. — Його мозок дуже маленький. Він не може думати про добро і зло, про те, чому він живий. Він може тільки їсти і спати.

Пітер почувався, ніби зраджує Джошуа, кажучи таке. Кіт міг значно більше. Але правда була й у тому, що він не переймався питаннями моралі, його ніколи не хвилювало, навіщо він з’явився на цьому світі.

— І все-таки ми любимо його, — додав Пітер.

Обожнювач Ісуса Номер Один кивнув.

— Ми теж любимо тих, у кого немає любові до Ісуса. Однак вони помруть.

Пітер дістав наступну світлину.

— А ось це, — сказав він, — моя церква там, удома.

Він ледь-ледь не повторив дотеп Бі-Джи про архітектурний конкурс, але зумів стриматися й прикусив язика.

Прозорість і простота — ось що потрібно йому тут, принаймні доти, доки він не зрозуміє, як ці люди влаштовані.

— Голка, так багато голки, — сказав один із Обожнювачів Ісуса, порядкового номера якого Пітер іще не запам’ятав.

Пітер нахилився вперед і поглянув на світлину догори ногами. Жодних голок він там ніде не побачив. Лише незугарну церковну споруду, яку оточувала металева огорожа з арковою брамою у псевдоготичному стилі. Потім Пітер помітив гостряки на кінцях прутів.

— Нам треба захищатися від злодіїв, — пояснив він.