Розділ «II На Землі»

Він ледве не сказав: «Це не важливо, вона ж була б зі мною», — але вчасно усвідомив, як неймовірно пихато це прозвучало б.

— Сподіваюся.

— Я гадаю, що вона б тут не стрибала від щастя, — промовила Ґрейнджер. — Це місце не для справжніх жінок.

«Ти ж справжня жінка», — хотів було відповісти Пітер, але його професійне чуття остерегло від цих слів.

— Ну, тут багато жінок працює, — сказав він. — Мені вони здаються цілком справжніми.

— Невже? Тобі, мабуть, варто ближче придивитися до них.

Пітер пильніше пригледівся до жінки. На скроні, натягнувши ніжну шкіру просто над правою бровою, у неї вискочив прищ, який, схоже, запалився. Мабуть, подумав він, у неї невдовзі місячні. Беа також час від часу в певні дні місяця обсипало прищами, і тоді вона заводила дивні розмови з нелогічними висновками, критикувала своїх колег і балакала про секс.

— Раніше, щойно я починала тут працювати, — провадила далі Ґрейнджер, — я навіть і не помітила, що тут ніхто ні з ким не має близьких стосунків. Мабуть, гадала, все відбувається непомітно. Усе це базікання Бі-Джи, Туски... Але час ішов, минали роки — і знаєш що? Анічогісінько. Ніхто нікого не тримав за руки. Ніхто не цілувався. Ніхто не залишав роботу на годинку й не повертався з розпатланою зачіскою й спідницею, заправленою в трусики.

— А тобі хотілося б, щоб так було?

Цнотливе перебування серед оазян зробило Пітера менш вразливим, ніж завжди, коли йшлося про безрозсудну людську хіть.

Ґрейнджер роздратовано зітхнула.

— Я просто хоча б інколи хотіла бачити якісь ознаки життя.

Пітер ледве не сказав Ґрейнджер, що вона надто сувора, але вчасно осікся, лише зауваживши:

— Щоб бути живими, людям не обов’язково виявляти сексуальну активність.

Жінка скоса поглянула на нього.

— Слухай-но, а ти не цей... е-е... забула слово... ну коли священик дає ніби обітницю...

— Целібат? — Пітер усміхнувся. — Ні, звісно, ні. Тобі ж відомо, що я одружений.

— Ну так, але ж я не знаю, як ви там собі з дружиною домовилися. Я маю на увазі, чоловік із жінкою можуть жити разом по-всякому.

Пітер заплющив очі й спробував перенестися в ліжко з жовтим пуховиком, де лежала оголена Беатріс, чекаючи на нього. Він не зміг її уявити. Не зміг уявити навіть жовтий пуховик, не зміг пригадати його точного відтінку. Натомість перед його очима постав жовтий балахон Обожнювачки Ісуса Номер П’ять, і Пітер виразно бачив його канарковий відтінок, який він сам же і привчив себе вирізняти з-поміж інших жовтих балахонів Обожнювачів Ісуса, тому що Номер П’ять була його улюбленицею.

— Ми живемо... повноцінно, — запевнив Пітер Ґрейнджер.