Розділ «II На Землі»

Він сів у сусіднє крісло й кивнув у бік журналу, який тримав Пітер.

— Від цього лайна у тебе мозок на драглі перетвориться.

— Я просто дивлюся, що тут узагалі є, — відказав Пітер. — І помітив, що дві сторінки видерто.

Туска відхилився на спинку крісла, закинувши ногу на ногу.

— Лише дві? Друже, це ти «Лесбійські ігри» ще не перевіряв! Там щонайменше третини бракуватиме, — підморгнув він. — А щоб повернути її на місце, нам, либонь, доведеться вдертися до кімнати Гейз.

Пітер поглянув Тусці в очі, але не дозволив своєму обличчю відобразити схвалення чи осуд. Він давно зауважив, що це працювало наче моральне дзеркало, показуючи людині те, що вона щойно сказала.

— Я ж без образ, ну ти розумієш, — додав Туска. — Вона збіса хороший інженер. Тримається сама по собі. Зрештою, як усі ми тут.

Пітер повернув «Гарячі плітки» на стелаж.

— Ти одружений, Туско?

Туска звів кущувату брову.

— Давним-давно у далекій-далекій галактиці... — театрально виголосив чоловік і змахнув у повітрі пальцями, демонструючи, як титри колись популярного кінофільму відлинають у далечінь. А тоді додав своїм звичним голосом: — Я не чув нічого від неї років двадцять. Навіть більше.

— А зараз у твоєму житті є хтось особливий?

Туска замислено примружив очі, вдаючи, ніби ретельно перебирає свою базу даних.

— Ні, — за кілька секунд промовив він. — Не схоже на те.

Пітер усміхнувся, показуючи, що жарт зрозумів, але, мабуть, десь у кутиках його очей промайнув жаль, тому що Туска відчув потребу пояснити більше.

— Знаєш, Пітере, я взагалі здивований, що ти пройшов аміківський відбір. Власне кажучи, страшенно здивований. — Він замовк на кілька секунд, і Пітер чекав на подальші пояснення. — Якщо ти поглянеш на хлопців і дівчат, які працюють тут, побачиш, що ледве чи не всі вони... е-е... вільні птахи. У нас удома не зосталося жінок чи чоловіків. Ані постійних подружок, ані неповнолітніх дітей, ані мамусь, які щохвилини перевіряють пошту. Ніяких зв’язків.

— Через високий ризик загинути на шляху сюди?

— Загинути? Чого б це? За всі ці роки у нас трапився єдиний нещасний випадок, та й то ніяк не пов’язаний зі «стрибком». Примхи техніки, аварія, що могла статися з будь-яким пасажирським літаком на шляху до Лос-Анджелеса. Страхові називають таке «діями непереборної сили», — він підморгнув і повернувся до теми розмови: — Ні, такий відбір проводять, враховуючи... тутешні умови. Життя тут... як би це сказати... «ізольоване». Ось, мабуть, правильне слово. Тут високий ризик для кожного схибнутися. Не перетворитися в психопата, маніяка-вбивцю зі сокирою, а... просто схибнутися. Ото-о-ож... — Туска з поблажливим виразом обличчя набрав повні легені повітря. — Отож, краще, якщо твоя команда складається з особистостей, які знають, що це таке: бути всіма забутими й покинутими... назавжди. Особистостей, у яких немає жодних інших планів... жодних інших місць, куди податися... жодної людини на обрії, якій не було б на тебе начхати. Розумієш, про що я? Потрібні люди, які можуть дати всьому цьому раду.

— Команда відлюдників? Тут, схоже, якась суперечність.

— Іноземний легіон — ось що це таке. Légion étrangère.