Розділ «II На Землі»

Пітер відкоркував пляшку і добряче ковтнув. Безбарвна рідина була холодною і різкою на смак. Настільки різкою, що він ледь не зайшовся кашлем. Якомога непомітніше глянув на етикетку, на якій лише було написано: ВОДА: 50 ДОЛАРІВ ЗА 300 МЛ. Ґрейнджер робила йому дорогий імпортний подарунок.

— Дякую, — сказав Пітер, намагаючись здаватися задоволеним, а сам тим часом думаючи про те, як дивно, що людина, яка прожила на Оазі довше за нього, не змогла оцінити перевагу місцевої води. Коли ця місія закінчиться і Пітерові доведеться повертатися додому, йому, безумовно, бракуватиме води зі смаком мускатної дині.

Коли їхня тривала поїздка вже наближалася до кінця, Пітер вирішив, що поселення оазян заслуговує на кращу назву, ніж Сі-2 чи Місто Потвор. Він раніше вже намагався дізнатися, як називають його самі оазяни, щоб і собі називати так само. Але ті, схоже, не розуміли його запитання, і далі, коли розмова торкалася їхнього селища, казали «тут». Спершу Пітер гадав, що його справжню назву по-англійськи просто не вимовити, але ж ні, справжньої назви не було. Який дивовижний приклад скромності! Скільки ж горя й кровопролить могли б уникнути представники людської раси, якби не були прив’язані до назв, таких як Сталінград, Фаллуджа, Рим, а просто вдовольнилися життям «тут», хай де б це «тут» не було і як не називалося!

Утім, із Містом Потвор треба було щось робити.

— Скажи-но мені, — звернувся він до Ґрейнджер, коли поселення вже з’явилося на обрії. — Якби тобі треба було дати цьому місцю нову назву, якою б вона була?

Жінка обернулася до Пітера, досі в темних окулярах.

— А що не так із Сі-2?

— Це звучить як напис на каністрі з отруйним газом.

— Як на мене, цілком нейтральна назва.

— Ну, то, може, щось менш нейтральне звучатиме краще?

— Наприклад... ну ж бо, вгадаю... Новий Єрусалим?

— Це буде проявом неповаги до тих оазян, які не сповідують християнства, — відказав Пітер. — Та й, хай там як, їм важко вимовляти звук «с».

Ґрейнджер на хвилину замислилася.

— Може, варто доручити це завдання Коретті. Ну, знаєш, тій дівчинці з Оскалузи...

— Я пам’ятаю її й молюся за неї, — промовив Пітер і одразу ж, на випадок, якщо у Ґрейнджер із цим проблеми, змінив тон на невимушеніший. — Хоча, мабуть, все-таки не варто доручати це Коретті. А що як вона запропонує Оскалузу? Там же теж є «с».

Ґрейнджер не оцінила жарту й нічого не відповіла. Схоже, даремно все-таки Пітер згадав про молитву.

Ураз дике поле закінчилося, і вони в’їхали в поселення. Ґрейнджер скерувала машину до тієї самої будівлі, що й завжди. Складене з величезних літер вітання було заново виписане на стіні, однак цього разу, немовби прагнучи висловитися лаконічніше, залишили тільки одне слово «ПРОСИМО».

— Їдь просто до церкви, — сказав Пітер.

— До церкви?

Навряд чи Ґрейнджер могла не помітити місця будови минулого разу, коли забирала Пітера, але нехай, якщо вона хоче грати в цю гру, він зробить їй таку приємність. Пітер показав ген на обрій, де на тлі підвечірнього неба вимальовувалася велика, трішки готична споруда, досі без даху чи шпиля.