Розділ «I Нехай буде воля твоя»

— Ти вже вирішив, — запитала Беа, — якими будуть твої перші слова?

— Які перші слова?

— До них. Що ти скажеш, коли вперше зустрінешся з ними?

Пітер замислився.

— Це залежатиме... — невпевнено почав він. — Я й гадки не маю, що на мене там чекає. Господь укаже мені шлях. Він вкладе потрібні слова мені до вуст.

— Але коли ти уявляєш це... цю зустріч... які образи постають у твоїй голові?

Пітер утупився очима просто перед себе. Працівник аеропорту, одягнений у робочий комбінезон із яскраво-жовтими світловідбивальними стрічками, відмикав двері з написом «НІКОЛИ НЕ ВІДМИКАТИ».

— Я не думаю про це заздалегідь, — відказав Пітер. — Ти ж знаєш, який я. Я не можу пережити нічого, доки це не станеться. Та й, хай там як, насправді все завжди відбувається інакше, ніж ми можемо собі уявити.

Беа зітхнула.

— А в мене виникають образи. У думках.

— То розкажи мені.

— Пообіцяй, що не будеш кепкувати з мене!

— Обіцяю.

Дружина промовила, притулившись ротом до його грудей:

— Я бачу, як ти стоїш на березі величезного озера. Ніч, і на небі повно зірок. На воді вгору-вниз гойдаються невеличкі рибальські човники. У кожному човнику принаймні одна людина, у декотрих — три чи чотири, але розгледіти як слід я нікого не можу, занадто темно. Жоден човен не пливе нікуди, вони стоять на якорі, тому що всі люди слухають. Довкола така тиша, що тобі навіть не треба кричати. Твій голос просто лине над водою.

Пітер погладив її по плечу.

— Гарний... — він ледь не сказав «сон», але це прозвучало б зневажливо, — образ.

Беатріс чи то жалісливо застогнала, погоджуючись, чи то придушено скрикнула від болю. Вона налягла на нього всією вагою власного тіла, але Пітер тримав її, намагаючись не ворушитися.

Навскоси проти того місця, де вони сиділи, була цукерня. Незважаючи на пізню годину, там досі відбувалася жвава торгівля. П’ятеро покупців стояли в черзі до каси, а ще декілька розглядали товари. Пітер дивився, як молода, ошатно вбрана жіночка оберемками згрібала продукти зі стелажів. Велетенські коробки праліне, довгі тонкі коробки з пісочним печивом, шоколадні батончики «Тоблерон» завбільшки з гумовий кийок. Притискаючи все це до своїх грудей, жінка подріботіла за пілон, що підтримував стелю крамниці, немовби хотіла пересвідчитися, чи не виставлено ще якого товару зовні. А потім просто пішла геть, у бік жіночих вбиралень, пірнувши у круговерть перехожих.

— Я щойно став свідком злочину, — прошепотів Пітер у волосся Беа. — Ти бачила?