Розділ 3 Червень 1940 року

— Можна буде завтра піти до океану, Papa?

— Напевне, не завтра.

— А де дідусь Етьєн?

— Думаю, у своїй кімнаті на п’ятому поверсі.

— І бачить те, чого немає?

— Нам пощастило, що він у нас є, Марі.

— І що є мадам Манек. Вона чудово куховарить, правда, Papa? Мабуть, трішечки краще за тебе.

— Так, трішечки краще.

Марі-Лор рада почути усмішку в його голосі. Але вона відчуває, що за усмішкою його думки б’ються, мов спіймані пташки.

— Що це означає, Papa, що вони нас окупують?

— Це означає, що вони понаставляють вантажівок на площах.

— Вони примушуватимуть нас говорити їхньою мовою?

— Може, примусять перевести годинники на годину вперед.

Скрипить будинок. Кричать чайки. Він запалює ще одну сигарету.

— А що таке «окупація», Papa?

— Це щось на кшталт військового контролю. Досить уже на сьогодні питань.

Вона мовчить. Двадцять ударів серця. Тридцять.

— Як одна країна може примусити іншу перевести годинники? А що як усі відмовляться?

— Тоді багато людей поприходять рано. Або запізняться.

— Пам’ятаєш нашу квартиру, Papa? Мої книжки, модель міста, шишки на підвіконні?