Розділ 9 9 травня 1944 року

Кілька душ, яких вони бачать у старому місті, притискаються спинами до стін, щоб пропустити побитий «Опель». Нойман Перший зупиняється навпроти чотириповерхової будівлі зі світло-блакитними віконницями.

— Kreiskommandantur,[57] — оголошує він. Фолькгаймер іде всередину й повертається разом із полковником у польовому однострої: мундир райхсверу, широкий ремінь, високі чорні чоботи. Слідком за ним — двоє ад’ютантів.

— Ми вважаємо, що тут діє ціла мережа, — доповідає один ад’ютант. — Після закодованих числових послань вони передають оголошення: про народження, хрещення, заручини й смерті.

— А тоді лунає музика, майже завжди, — додає другий. — Що це означає — нам не відомо.

Полковник проводить двома пальцями вздовж своєї досконалої лінії підборіддя. Фолькгаймер дивиться на нього, а тоді на його помічників так, наче переконує засмучених дітей у тому, що якась несправедливість буде виправлена.

— Ми знайдемо їх, — обіцяє він. — Це не забере багато часу.

Райнгольд фон Румпель відвідує лікаря в Нюрнберзі. «Пухлина в горлі, — повідомляє лікар, — уже діаметром чотири сантиметри. Пухлину в тонкій кишці виміряти важче».

— Три місяці, — виносить вирок лікар. — Може, чотири.

Годину по тому фон Румпель приходить у гості на вечерю. Чотири місяці. Сто двадцять світанків, ще сто двадцять разів йому треба буде примусити своє зболене тіло встати з ліжка і вбратися в уніформу. Офіцери за столом обурено обговорюють інші числа: восьмий та п’ятий підрозділи німецької армії відступають на північ через усю Італію, а десятий, певно, перебуває в оточенні. Можливо, вони втратять Рим.

Скільки солдатів?

Сто тисяч.

Скільки одиниць машинерії?

Двадцять тисяч.

Подають печінку. Кубики, посипані сіллю й перцем, скупані в багряній підливці. Коли тарілки забирають, фон Румпель віддає свою, повну неторканої страви. Три тисячі чотириста марок — це все, що в нього залишилося. І три крихітні діаманти, які він тримає в конверті у своєму портфелі. Кожен, напевно, десь із карат.

Якась жінка за столом із захватом розповідає про перегони хортів, про швидкість і збудження, яке вона відчуває, коли на них дивиться. Фон Румпель простягає руку взяти круглу дужку своєї чашки з кавою, намагається приховати дрож. Офіціант торкається його руки.

— Вас до телефону. Із Франції.

Фон Румпель виходить крізь обертові двері на ватяних ногах. Офіціант ставить телефон на столик і йде геть.

— Пане фельдфебель? Це Жан Бриньон.

Це ім’я фон Румпелеві нічого не каже.

— У мене є інформація щодо замкаря. Ви ще питали про нього торік.