— Це п’ятсот моїх шалених афгулів, — буркнув Конан, хмурячи брови. — Вони в пастці і знають про це.
Справді, афгули потрапили в глухий кут. Полонина поступово звужувалася, переходячи в глибокий яр, що закінчувався невеликою улоговиною, оточеною крутими, непереборними стінами.
Наїзників у тюрбанах заганяли в ту ущелину. Не маючи іншого виходу, вони задкували туди крок за кроком під дощем стріл і градом ударів. Туранці тіснили їх рішуче, проте не надто сильно. Вони знали лють доведених до відчаю горян і чудово розуміли, що загнали їх у безвихідну пастку. Дізнавшись, що це воїни з племені афгулів, вони хотіли їх оточити і примусити підкоритися. Аби здійснити свій намір, вони потребували заручників.
їхній емір був діловою людиною. Коли він досяг долини Гурашах і з’ясував, що ні супротивника, ні емісара немає на місці зустрічі, він пішов далі, довіряючи своєму знанню гір. Усю дорогу його військо билося з вороже налаштованими жителями гір, і в багатьох селах тепер горяни зализували рани. Емір знав, що, напевно, ані він, ані жоден із його списоносців не повернуться живими у Секундерам, бо з усіх боків їх оточують вороги, але він був налаштований виконати наказ — за всяку ціну забрати в афгулів Деві й доставити її Ездигерду як невільницю, або. ж, якщо це виявиться неможливим, з честю загинути, відрубавши їй голову. Звичайно ж, про все це пара людей, що дивилася на них із хребта, не мала жодного уявлення. Конан занепокоєно крутився.
— Чому вони, дияволи, дали себе загнати в пастку? — запитував він. — Знаю я, що ці пси робили в цих краях: полювали на мене. Вони заглядали в кожну полонину і, перш ніж встигли схаменутися, потрапили до пастки. Нещасні бовдури! Вони і в ущелині оборонятимуться, але довго не протримаються. Коли туранці відтиснуть їх в улоговину, то зроблять із ними, що захочуть.
Шум, що доносився знизу, посилився. Афгули, які люто боронились у вузькій ущелині, на якусь мить затримали закутих у броню вершників, які не могли кинути на них усі свої сили.
Конан спохмурнів, безпорадно закрутився в сідлі, граючи кинджалом, і, нарешті, сказав відверто:
— Деві, я мушу піти туди. Знайди якусь схованку, де перечекаєш, поки я повернуся. Ти говорила про своє королівство… ну, не вдаватиму, що вважаю цих волохатих бісів своїми дітьми, але, крім усього іншого, які вони не є, вони мої люди. Вождь ніколи не кидає своїх людей, навіть якщо вони залишають його першими. Їм здавалося, що вони мали рацію, коли звинувачували мене… Хай йому чорт, я не стоятиму осторонь, спостерігаючи, як їх вирізають! Я все ще вождь афгулів, і доведу це! Спущуся вниз в ущелину.
— А що зі мною? — запротестувала вона. — Ти завіз мене з моєї країни, а тепер хочеш покинути в горах саму?
Конан болісно роздумував, що аж жили набрякли в нього на скронях.
— Це правда, — сказав він сумно. — Кром знає, що я зараз мушу робити.
Жазміна легко нахилила голову, і на її вродливому обличчі з’явився дивний вираз.
— Слухай! — раптом вигукнула вона. — Слухай!
Вітер доніс до них слабкі відгомони фанфар. Вони поглянули в полонину з лівого боку і помітили там довгі колони вершників. Вони їхали дном полонини, виблискуючи на сонці крицею списів і полірованими шоломами.
— Це вендійська кіннота!
— Їх тисячі! — сказав Конан. — Давно вже кшатрійські загони не забиралися так далеко в гори.
— Вони шукають мене! — викрикнула Жазміна.. — Дай мені свого коня! Я поїду до моїх воїнів. З лівого боку спуск не такий крутий, можна з’їхати вниз. Ти йди до своїх і скажи їм, хай протримаються ще якусь мить. Я спрямую кінноту в полонину й ударю по туранцях! Візьмемо їх у кліщі. Швидше, Конане! Невже ти хочеш, аби твої люди загинули через твої бажання?
Його очі горіли дикою пристрастю, але він зіскочив з коня й віддав поводи.
— Ти виграла, — сказав він. — Мчи, як тисяча бісів!
Жазміна звернула на схил ліворуч, а він швидко побіг ребром, поки не досяг довгої ущелини, в якій кипіла битва. Вправно, як мавпа, спустився вниз, використовуючи заглибини й виступи в скелі, щоб зрештою потрапити в гущу битви. Навколо лунали крики й брязкіт сталі, виск та іржання коней, шум падаючих тіл.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Конан, варвар із Кімерії » автора Роберт Ірвін Говард на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЮДИ ЧОРНОГО КОЛА“ на сторінці 32. Приємного читання.