— Далі ти можеш іти сама, — сказав він. — Дорога весь час іде схилом.
Дівчина крадькома кинула погляд на виблискуючу піраміду по той бік ущелини: замок Імш височів на тлі засніженого схилу як цитадель мовчання і зла.
— Конане з Гхора, невже ти чарівник, що переміг Чорних Чаклунів з Імша? — запитала Жазміна, коли вони спускалися стежиною.
— Це все пояс, який мені дав Хемса перед смертю, — відповів кімерієць, підтримуючи дівчину. — Так, він трапився мені дорогою. Це незвичайний пояс, я покажу його тобі, коли буде вільний час. Проти деяких заклять він виявився безсилий, але проти більшості з них вельми мені допоміг, хоча добрий кинджал — найкраще закляття.
— Якщо ти за допомогою пояса переміг володаря, — сказала Жазміна, — то чому не пощастило з ним Хемсі?
Конан похитав головою.
— Хто знає? Хемса був слугою володаря, можливо, це й ослабило його сили. Наді мною він не мав такої влади, як над Хемсою. Та я б не сказав, що я його подолав. Щоправда, зін утік, а все ж я боюся, що ми з ним ще зустрінемося. Хотілося б, щоб від його володінь нас відділяла якомога більша відстань.
Він зрадів, знайшовши стриножених коней біля тамарисків — там, де їх залишили. Швидко відв’язав їх, осідлав чорного жеребця і посадив перед собою дівчину. Решта коней, набравшись сил на випасі, дружно рушили за ними.
— А що тепер? — запитала вона. — В Афгулістан?
— Як би не так! — сумно посміхнувся він. — Не знаю хто, можливо, губернатор, убив сімох моїх вождів. Мої бовдури, афгули, гадають, що я маю з цим щось спільне. Доки я не зможу переконати їх, що вони помиляються, вони переслідуватимуть мене, як пораненого шакала.
— А що зі мною? Якщо вожді мертві, я тобі як заручниця більше не потрібна. Ти уб’єш мене, щоб помститися за них?
Він блиснув очима і розсміявся, почувши таке безглузде припущення.
— Їдьмо до кордону, — сказала вона. — Там афгули тобі погрожувати не будуть…
— Атож, прямо на вендійську шибеницю.
— Але я королева Вендії, — нагадала вона йому. В її голосі на мить з’явилися владні інтонації. — Ти врятував мені життя. Одержиш за це винагороду.
Це прозвучало не так, як вона хотіла, і лише викликало в Конана обурення.
— Прибережи свої винагороди для своїх придворних покручів, князівно. Якщо ти хазяйка рівнин, то я — хазяїн гір і не зроблю ні кроку до вендійського кордону!
— Ти був би там у безпеці… — сказала вона з недовір’ям.
— А ти знов стала б Деві, — перервав він її. — Ні, дякую, віддаю перевагу тобі такій, яку бачу тепер — жінкою з плоті й крові, що їде зі мною в сідлі.
— Але ж ти не можеш мене затримати! — вигукнула вона. — Не можеш…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Конан, варвар із Кімерії » автора Роберт Ірвін Говард на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЛЮДИ ЧОРНОГО КОЛА“ на сторінці 30. Приємного читання.