Розділ «VIII. ЧЕТВЕРТИЙ ГРАВЕЦЬ»

— Що відбувається? — запитала вона й не впізнала власного голосу. Клітини шахівниці стрибали в неї перед очима.

— Відбувається те, — озвався Сесар, обмінявшись серйозним поглядом із Муньйосом, — що біла ладдя тепер загрожує чорній королеві... еге ж?

Шахіст ствердно хитнув головою.

— Так, — проказав він за мить. — У нашій партії чорний ферзь, якому раніше ніщо не загрожувало, тепер опинився в небезпеці... — Муньйос помовчав; схоже було на те, що йому нелегко тлумачити якісь дії, не пов’язані із шахами. — Це може означати, що невидимий гравець подає нам якийсь знак: можливо, він певен, що таємницю картини розгадано. Чорний ферзь, тобто ця чорна дама...

— Беатріса Бургундська, — прошепотіла дівчина.

— Так, Беатріса Бургундська. Ця чорна дама, здається, вже здійснила одне вбивство.

Останні слова Муньйоса повиснули в повітрі, мовби не потребували відповіді. Сесар, який сидів мовчки, простягнув руку й обережно струсив попіл сигарети до попільнички, причому зробив він це надзвичайно ретельно, як людина, змушена щось вчинити, аби не втратити відчуття реальності. Потім озирнувся довкола, наче серед картин і меблів своєї антикварної крамниці сподівався знайти відповідь на питання, які вони собі ставили.

— Це неймовірний збіг, мої любі, — мовив він. — Це не може бути реальним.

Антиквар підніс руки догори, а потім безсило їх опустив. Муньйос тільки похмуро стенув плечима під зім’ятим плащем.

— Тут немає жодного збігу. Той, хто це спланував, — справжній майстер.

— А як там біла королева? — поцікавилася Хулія.

Кілька секунд Муньйос дивився дівчині просто у вічі, а тоді простягнув руку до шахівниці й зупинив за кілька сантиметрів від фігури, мовби не наважуючись доторкнутися до неї. Потім показав пальцем на чорну ладдю, що стояла на сі.

— її можуть з’їсти, — спокійно повідомив він.

— Бачу, — Хулія відчула розчарування: думала, коли хтось інший підтвердить уголос її здогад, це справить на неї сильніше враження. — Якщо я добре зрозуміла, та обставина, що ми розкрили таємницю картини, тобто провину чорної королеви, знайшла своє відображення в цьому ході ладді на b2... А біла королева опинилася під загрозою, оскільки повинна була відійти в якесь безпечне місце, замість залишатися тут, ускладнюючи собі життя... Мораль у цьому, сеньйоре Муньйос?

— Більш-менш.

— Але ж усе це сталося п’ять століть тому, — заперечив Сесар. — Хіба що божевільному може спасти на думку...

— Не виключено, що ми маємо справу з божевільним, — спокійно завважив Муньйос. — Але в шахи він грав — чи то грає — чудово.

— І не виключено, що він міг здійснити ще одне вбивство, — додала Хулія. — Зараз, кілька днів тому, у двадцятому столітті. Вбивство Альваро.

Сесар обурено здійняв руку, наче з її вуст вихопилась якась непристойність.

— Годі, принцесо. Ми вже геть заплуталися. Жоден убивця не живе п’ятсот років. А звичайна картина не здатна вбивати.