Розділ «III. ШАХОВА ЗАДАЧА»

— Шах, — повторив гравець. Він зробив, здавалося б, простий хід, пересунувши пішака на одну клітину вперед. Проте його суперник припинив барабанити пальцями по столу й притиснув їх до скронь, наче хотів притишити якесь несамовите стукотіння. Потім знову пересунув на одну клітину свого короля — цього разу назад по діагоналі. Було схоже на те, що він мав три захистки, але з незрозумілої для Хулії причини обрав саме цей. Гул захоплення, що здійнявся довкруг, здавалося, свідчив про слушність такого вибору, однак його суперник не знітився.

— Міг бути мат, — мовив він, але в його голосі не вчувалося ані нотки тріумфу; він просто повідомив своєму візаві доконаний факт. Утім не було в ньому й співчуття. Шахіст проказав ці слова перед тим, як зробив хід, наче не хотів супроводити їх практичною демонстрацією. Потім, якось знехотя, не звертаючи жодної уваги на здивування суперника та більшості глядачів, він пересунув, мовби здаля, свого слона через усю білу діагональ і поставив його поблизу ворожого короля, але без безпосередньої загрози для того. Довкола стола знову почувся гул коментарів, а Хулія спантеличено подивилася на шахівницю; вона мало тямила в шахах, але знала елементарні речі й розуміла, що шах і мат — це пряма загроза королю. А білий король нібито був поза небезпекою. Вона запитально глянула на Сесара, тоді на Сіфуентеса. Директор поблажливо посміхався й захоплено хитав головою.

— Тут і справді був мат у три ходи... — пояснив він Хулії. — Хай там як, а білий король потрапив у безвихідь.

— Тоді я нічого не розумію, — озвалася дівчина. — Що сталося?

Сіфуентес стиха реготнув:

— Цей білий слон міг прикінчити короля, хоча до того, як він зробив хід, ніхто з присутніх не завважив такої можливості... А проте цей кабальєро, чудово знаючи, яким повинен бути хід, не схотів його робити. Він зіграв слоном лише для того, щоб показати нам, якою мала бути комбінація, але поставив його не на ту клітину, і тепер ця фігура не являє жодної загрози.

— Все одно не розумію, — проказала Хулія. — Він що — не хоче виграти?

Директор клубу імені Капабланки стенув плечима.

— Цікава річ... Він уже п’ять років ходить сюди, і це найкращий з усіх відомих мені шахістів, але я жодного разу не бачив, щоб він виграв партію.

У цю мить гравець підвів голову, і його погляд зустрівся з поглядом Хулїї. Все його самовладання, вся впевненість, що він їх являв під час гри, мовби розвіялися, начеб, догравши партію й подивившись на довколишній світ, чоловік втратив ті свої риси, через які йому заздрили чи поважали інші люди. І щойно тепер Хулія звернула увагу на його позбавлену смаку краватку, на брунатний зім’ятий на спині й розтягнутий у ліктях піджак, на погано поголене підборіддя, де вже пробивався новий поріст, — чоловік вочевидь голився о п’ятій чи шостій ранку, перед тим як сісти в метро або тролейбус, щоб дістатися місця роботи. Навіть зір у нього погас, зробився сумним та невиразним.

— Дозвольте відрекомендувати вам сеньйора Муньйоса, шахіста, — мовив Сіфуентес.